Зустріч з ветераном твір

Минулого місяця ми з однокласниками відвідали ветерана Марину Анатоліївну. Ми часто ходимо в гості до цій чудовій людині, приносимо їй свіжі газети, деякі продукти харчування, адже самій їй вже непросто ходити за покупками, Марині Анатоліївні в цьому році виповнилося 93 роки! В знак подяки Марина Анатоліївна пригостила нас чаєм. За столом вона розповіла нам багато цікавого і одночасно страшного про воєнні роки. Мені раніше доводилося чути про тяготи воєнного часу, але коли ці чуєш розповіді з уст людини, якій довелося побувати в тому часі і все пережити, сприймається зовсім по-іншому.

Війна наздогнала ветерана в Ленінграді (нинішньому Санкт-Петербурзі). На момент початку блокади продуктів в місті залишалося зовсім небагато і катастрофічно не вистачало на всіх, що призвело до сильного дефіциту їжі. Незабаром відбулося знецінення грошей і коштовностей. Люди намагалися вижити будь-якою ціною, не померти від голоду.

Сім’я Марини Анатоліївни, як і інші, відчувала дуже сильний брак провізії. Люди були змушені вживати в їжу все, що вдавалося роздобути: будь то трави, кора дерев, папір,… їли також собак та щурів. “Одного разу вранці, – розповідає Марина Анатоліївна, – ми побачили біля парадних труп чоловіка. Ймовірно, помер від виснаження. Через кілька годин його тіло вже перебувало близько іншої парадній з відрізаними частинами тіла”. Насправді подібних випадків канібалізму в блокадному Ленінграді було предостатньо.

Крім голоду, як розповідала нам Марина Анатоліївна, ветеранам довелося боротися з лютим холодом. Першої блокадній зими 1941-1942 рр. було особливо холодно. Люди на вулиці падали в непритомність і замерзали. Транспорт ходив дуже погано, опалення було не завжди. Ще одна біда, про яку не можна не згадати за словами Марини Анатоліївни, це щури – вони розносили інфекцію і знищували без того мізерні запаси. Але місту все-таки вдалося вистояти, хоч і ціною величезних втрат.

Зустріч з ветераном вийшла дуже довгою, Марина Анатоліївна охоче ділилася з нами спогадами про те страшне для ленінградців часу. Мені стало дуже прикро за те, що багато людей в наш час стали забувати про те, через що довелося пройти Ветеранам Великої Вітчизняної війни.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам