З давніх часів зоряне небо притягувало до себе людський погляд. Воно вабило людей, змушуючи мріяти про недосяжному. Усипане зірками нічне небо наповнювала душі поетів трепетом і надихало створювати прекрасні вірші та пісні. Художники не раз зображували його на своїх полотнах.
Та й як може не вабити ця бездонна, усипана мільярдами вогнів глибина? Люди навчилися виділяти серед зоряної розсипи групи небесних тіл (сузір’я) і давали їм імена. Зазвичай їх назви звучать дуже поетично. Але провести паралель між назвою і зовнішнім виглядом сузір’я дуже складно. Наприклад, Велика ведмедиця схожа на ківш, а зовсім не на ведмедя.
А ще люди навчилися передбачувати майбутнє по зоряному небу. Не всі в це вірять, але, тим не менш, існує ціла наука, називана астрологією. Існує дванадцять знаків зодіаку, і дехто вважає, що вони впливають на наше життя.
Особисто я дуже люблю спостерігати за зоряним небом, особливо в серпні, коли пролітають повз землю метеорити, здається, ніби падають зірки. У цей момент можна спробувати загадати найпотаємніше бажання, але я ще жодного разу не встигав.
Найкраще зоряну розсип видно за містом. Там, де не заважають сотні вогнів і багатоповерхових будинків. Сидячи вночі біля багаття, дуже приємно дивитися на зірки і вести неспішну бесіду. В такі моменти здається, що ти долучаєшся до чогось великого, стаєш його частиною. А адже в турботах повсякденного життя ми часто забуваємо про це.
Мудреці намагалися досягти гармонії з всесвітом. Адже зірки існували задовго до нас і проіснують ще довго після того, як нас не стане. Це вічність, це глибина і неосяжність. Думаю, немає такої людини, якій вдалося осягнути їх таємниці, але, можливо, хтось із великих зміг зазирнути за цю завісу?