У романі «Війна і мир» Лев Миколайович майстерно передав всі реалії війни, її страхи, описав жахи смерті і сталися кровопролиття. Також, він впровадив в текст свого роману десятки і сотні героїв, які майстерно, відважно і відчайдушно билися за свою батьківщину, за свій народ. Звичайно, Толстой зображує не тільки відданих і славних воїнів, він описує часто зустрічається явище марнославства, самолюбства, хитрості і підступності.
На сторінках роману читач знайомиться з історіями двох найбільших воєн, одна з яких відбувалася на території Росії, а інша за її межами. За кордоном у 1805-1807 році відбуваються яскраві Шенграбенское і Аустерлицкое битви. Читач спостерігає за майстерністю і талантом чудових полководців — Багратіона, Кутузова. Також нам випадає честь ознайомитися з істинною сутністю управлінської верхівки, яка без особливих докорів сумління могла відправити солдатів на вірну смерть, не шкодуючи ні про єдину загиблої душі.
Криваві події показують патріотизм, справжня мужність і згуртованість російського війська. З оповідань Толстого ми знайомимося зі скромним, спокійним, чесним і абсолютно справжньою людиною — з ротним командиром Тимохіним. Його хоробрість і наполегливість, вміння тримати лад дозволили відновити хаос і порядок, який відбувався в лавах російських воїнів.
Епізоди роману неодноразово містять такі героїчні вчинки вірних і самовідданих полководців, однак, Лев Миколайович не залишає без уваги і ті події, коли армії були абсолютно розсіяні, коли російський солдат перебував у повному сум’ятті і думки його плуталися в навколишньому безладді.
Військові дії 1812 року, які розгорнулися на території Росії, автор описує зовсім інакше. Народ російський горою встав на захист своєї батьківщини. На Росію насувалася загрозлива армія Наполеона, яка завоювала всю Європу та роззявила свій рот на прекрасні, плодовиті руські землі. Однак тут великий полководець і його воїни натрапили на сильний опір.
На захист територій Росії стало не тільки військо, а й весь народ. Люди залишали свої домівки, вони йшли з тих земель, які були окуповані загарбниками. Таким чином, вони показували, як не бажають жити під управлінням, під владою іноземних командирів.
Простий люд організовувався в партизанські загони і допомагав основним військам. Звичайно, воювати безпосередньо, один на один з грандіозним французьким військом партизанські загони не наважувалися, проте знищувати противника по частинах у них добре виходило.
І ось, зрештою, війна досягла фіналу, свого кінця. Лев Миколайович приписує основну роль у перемозі саме простого, звичайного люду, російському народу. Звичайно, генерали й полководці не залишаються осторонь. Їх правильні накази і розумно складені маршрути нападу принесли позитивний результат. Однак без згуртованого війська і відданого російської людини перемогу здобути було б неможливо!