Василь Макарович Шукшин народився в 1929 році на Алтаї в селянській родині. Воєнне дитинство, робота в колгоспі, спроби влаштуватися в місті, зміна безлічі робочих професій — все це загартувало характер майбутнього письменника і збагатило безцінним життєвим досвідом. У 1954 році Шукшин поступив у ВДІК, познайомився з режисером В. Пир’євим, навчався в майстерні М. Ромма і С. Герасимова, на одному курсі з Андрієм Тарковським. Працював як актор і режисер, був удостоєний багатьох нагород за кінематографічну діяльність. Паралельно з основною роботою він почав писати оповідання.
Одним з творців сільської прози став Шукшин. Свій перший твір, оповідання «Двоє на возі», письменник надрукував у 1958 році. Потім протягом п’ятнадцяти років літературної діяльності він опублікував 125 оповідань. В збірку оповідань «Сільські жителі» письменник включив цикл «Вони з Катуні», в якому з любов’ю розповідав про своїх земляків і рідному краї.
Твори письменника відрізнялися від того, що писали в межах сільської прози Бєлов, Распутін, Астаф’єв, Носов. Шукшин не захоплювався природою, не вдавався в довгі міркування, не милувався народом і сільським життям. Його короткі розповіді — це епізоди, вихоплені з життя, короткі сценки, де драматичне перемежовується з комічним.
Герої сільської прози Шукшина часто відносяться до відомого літературного типу «маленької людини». Класики російської літератури — Гоголь, Пушкін, Достоєвський — не раз виводили у своїх творах подібні типажі. Залишився актуальним образ і для сільської прози. При типовість персонажів герої Шукшина відрізняються незалежним поглядом на речі, який чужий був Акакію Акакієвичу Гоголя або станционному доглядачеві Пушкіна. Мужики відразу відчувають нещирість, вони не готові підкорятися вигаданим міським цінностей. Самобутні маленькі люди — ось що вийшло у Шукшина.
У всіх своїх оповіданнях письменник малює два різних світи: місто і село. При цьому цінності першого отруюють другий, порушуючи його цілісність. Шукшин пише про пристосовництво городян і безпосередності, відкритому погляді на світ сільських мужиків.
Головний герой оповідання «Дивак» — Василь Князєв, механік тридцяти дев’яти років. Примітна манера Шукшина починати свої оповідання. Вступ як таке відсутнє, письменник відразу вводить читача в курс справи: «Дружина називала його — Чудик. Іноді ласкаво. Чудик володів однією особливістю: з ним постійно щось траплялося». Яке ім’я повідомляє нам про те, що герой відрізняється від інших людей, його поведінка нетипово. Приклади і подієва канва тільки підтверджують цей факт. При цьому багато епізоди оповідань, в тому числі і «Чудика», автобіографічні. Шукшин описує події з власного життя, відомі йому реалії, розповідає про рідне для письменника краї. Наприклад, дивний випадок, коли Чудик роняє гроші, а потім не може їх підняти, стався з самим Шукшиним.
Чудик дивний для міських жителів, ставлення до нього власної невістки межує з ненавистю. При цьому незвичність, безпосередність Чудика і людей, йому подібних, по глибоке переконання Шукшина, робить життя прекрасніше. Автор говорить про талант та красу душі своїх героїв-диваків. Їх вчинки не завжди узгоджуються із звичними нам моделями поведінки, а ціннісні установки дивні. Він падає на рівному місці, обожнює собак, дивується людській злобі і в дитинстві хотів стати шпигуном.
Про людей сибірської села оповідання «Сільські жителі». Фабула проста: сімейство отримує лист від сина із запрошенням приїхати до нього в гості в столицю. Бабуся Меланія, онук Шурка і сусід Лізунов представляють подібну поїздку подією воістину епохальною. У характерах героїв проглядаються простодушність, наївність і безпосередність, вони розкриваються через діалог про те, як їхати і що взяти з собою в дорогу. У цьому оповіданні ми можемо спостерігати майстерність Шукшина в частині композиції. Якщо в «Чудике» мова йшла про нетиповому початку, то тут автор дає відкритий фінал, завдяки якому читач сам може добудувати і додумати сюжет, дати оцінки і підвести підсумки.
Нескладно помітити, як ретельно письменник ставиться до побудови літературних характерів. Образи при порівняно невеликій кількості тексту глибокі і психологичны. Шукшин пише про подвиг життя: навіть якщо в ній нічого примітного не відбувається, кожен новий день прожити однаково складно.
Матеріалом для фільму «Живе такий хлопець» став розповідь Шукшина «Гринька Малюгін». У ньому молодий шофер здійснює подвиг: веде палаючий вантажівка в річку, щоб не вибухнули бочки з бензином. Коли до пораненого героя в лікарню приходить журналістка, Гринька соромиться слів про подвиг, борг, спасіння людей. Вражаюча скромність персонажа межує зі святістю.
Для усіх оповідань Шукшина характерні манера мовлення персонажів і яскравий, багатий стилістично і художньо стиль. Різноманітні відтінки живої розмовної мови у творах Шукшина контрастно виглядають по відношенню до літературних штампів соцреалізму. В оповіданнях часто зустрічаються вигуки, вигуки, риторичні питання, маркована лексика. В результаті ми бачимо природних, емоційних, живих героїв.
Автобіографічність багатьох оповідань Шукшина, його знання сільського побуту і проблем надали достовірності бід, про яких пише автор. Протиставлення міста і села, відтік молодих людей з села, вмирання сіл — всі ці проблеми широко висвітлюються в оповіданнях Шукшина. Він модифікує тип маленької людини, вносить нові риси в поняття російського національного характеру, в результаті чого набуває популярності.