Епіграф роману Булгакова “Майстер і Маргарита” взято з поеми Гете “Фауст” невипадково. Твір великого німецького поета послужило для Булгакова справжнім джерелом тем і прототипів головних героїв.
Основна діюча сила роману – сатана, втілився і приїхав до Москви з невідомим, як здається, причин. Ім’я сатани “Воланд” взято з поеми Гете, де воно згадується лише один раз і в російських перекладах зазвичай опускається. Так називає себе Мефістофель у сцені Вальпургієвої ночі, вимагаючи від нечисті дати дорогу: “Дворянин Воланд іде!”.
Справжнє обличчя Воланда письменник приховує лише на самому початку роману, щоб заінтригувати читачів. Потім він вже прямо заявляє вустами Майстра і самого Воланда, що на Патріарші точно прибув сатана. Версія з гипнотизерами і масовим гіпнозом, якому нібито піддали москвичів Воланд і його супутники, в “Майстрі і Маргариті” теж присутня. Але її призначення – гостра сатира. Таким чином Булгаков виражає здатність і прагнення обивательського свідомості пояснювати будь-які незрозумілі явища навколишнього життя, аж до масових репресій і безслідного зникнення людей.
Автор “Майстра і Маргарити” як би говорить: явися в Москву хоч сам диявол зі своєї пекельної свитою, “компетентні” органи і теоретики, на кшталт голови МАССОЛИТа Михайла Олександровича Берліоза, все одно знайдуть цього цілком раціональне підґрунтя.
Різним персонажам, спілкується з Воландом, він дає різне пояснення цілей свого перебування в Москві. Берліозу і Бездомному Воланд каже, що прибув, щоб вивчити знайдені рукописи Герберта Аврилакского. Співробітникам Театру Вар’єте і управдому герой пояснює свій візит наміром виступити з сеансом чорної магії. Буфетчику Театру Вар’єте Сокову, вже після скандального сеансу, сатана каже, що просто хотів “побачити москвичів в масі, а зручніше це було зробити в театрі”. Маргариті Коров’єв перед початком Великого балу у сатани повідомляє, що мета візиту Воланда і його почту в Москву – проведення цього балу, чия господиня повинна неодмінно носити ім’я Маргарити і бути королівської крові.
Воланд багатоликий, як і належить дияволу. В розмовах з різними людьми він одягає різні маски, дає зовсім несхожі відповіді про мету своєї місії. Між тим, всі наведені версії служать для маскування його дійсного наміру –… порятунку геніального Майстра і його коханої, а також порятунку рукопису роману про Понтія Пілата.
Я думаю, що Воланд – носій долі. І тут Булгаков знаходиться в руслі давньої традиції російської літератури, що зв’язувала долю, рок, фатум не з Богом, а з дияволом. Але нетрадиційність Воланда проявляється в тому, що він, будучи дияволом, наділений деякими явними чеснотами.
Воланд, як і герой Гете, бажаючи зла, повинен здійснювати благо. Щоб отримати до себе Майстра з його романом, він карає лжелитератора Берліоза, злодія-буфетника Сокова і хапугу-управдома Никанора Івановича Босого. Мені здається, що прагнення віддати автора роману про Понтія Пілата під владу потойбічних сил – лише формальне зло, оскільки здійснюється з благословення і навіть за прямим дорученням Ієшуа Га-Ноцрі, що уособлює сили добра.
Але добро та зло чиниться, врешті, руками самої людини. Воланд та його почет тільки дають можливість виявитися тим вадам і чеснотам, які закладені в людях. Наприклад, жорстокість натовпу по відношенню до Жоржу Бенгальському в Театрі Вар’єте змінюється милосердям. Первісне зло, коли нещасному конферансьє захотіли відірвати голову, стає необхідною умовою для прояву добра – жалості до позбувся голови конферансьє. У Булгакова Воланд уособлює долю, карає Берліоза, Сокова та інших, переступів норми християнської моралі. Це перший диявол у світовій літературі, який карає за недотримання заповідей Христа.
Воланд звертається до Левію Матвія, яка побажати здоров’я “духу зла і володарю тіней”: “Ти вимовив свої слова так, як ніби ти не визнаєш тіней, а також і зла. Не будеш ти такий добрий подумати над питанням: що б робило твоє добро, якби не існувало зла, і як би виглядала земля, якби з неї зникли тіні?”
У цій фразі повелителя темряви перед нами розкривається, на мій погляд, значення вибраного Булгаковим епіграфа – єдність і взаємодоповнюваність добра і зла. Бо без зла людям не дано зрозуміти, що є добро. І в цьому великий гуманістичний зміст усього твору “Майстер і Маргарита”. Все в світі має право на існування, і людям не дано судити про те, чому бути, а що треба знищити.