Яке ж значення роману “Герой нашого часу” в історії російської літератури і російської громадської думки дуже велике. У романі “Герой нашого часу”, який Бєлінський назвав “сумною думою про наш час”, широко відбилося суспільство того часу, показаний і пояснений в образі Печоріна характерний тип епохи.
У передмові до роману автор говорить, що в Печоріна він дав “портрет, складений з вад всього нашого покоління”, тобто того покоління, яке засуджено в “Думі” Лермонтова. Але завдяки глибокому аналізу цього образу в романі, особливо в повісті “Княжна Мері”, ми розуміємо, що “пороки” Печоріна винне суспільство і суспільно-політичний устрій того часу.
Ми розуміємо, що наше обурення повинна бути звернена, насамперед, проти тих суспільних умов, які не давали можливості обдарованим людям знайти застосування своїм “силам неосяжним”, заглушали їх хороші задатки, сприяючи розвитку поганих.
Поганий той порядок, погано те суспільство, яке перекручує, робить “зайвими”, непотрібними найбільш обдарованих людей, – так говорить Лермонтов своїм романом. Але і Печорін як представник покоління, заклейменного в “Думі”, також засуджений у романі. Засуджуючи Печоріна, поет тим самим вказує, що для Росії потрібні інші люди, люди цільні, здорові духом, здатні діяти, незважаючи на тяжкі умови, які їм ставила життя.
У романі викрито і осміяна – в образі Грушницкого – модна на той час гра у розчарованість.
Таким чином, в “Герої нашого часу…” виголошений вирок порядків сучасної поетові Росії, дворянського суспільству, його представникам.
Велике значення мала поява в романі образу Максима Максимыча. Цей “чисто російська тип” (вираз Бєлінського) тільки намічався в російській літературі. Ретельна розробка цього образу у Лермонтова відображала поглиблення уваги до простих людей, означала посилення демократичної струменя в літературі. Чином Максима Максимыча Лермонтов стверджував: саме серед нічим не примітних, незнатних, невидних, небагатих, простих є люди духовно здорові, цілісні, гідні глибокої поваги.
“Герой нашого часу” був великим кроком вперед у розвитку російської художньої прози. У скарбниці російської літератури до часу його появи вже були такі твори в прозі, як “Повісті Бєлкіна”, “Пікова дама”, “Капітанська дочка” Пушкіна, “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”, “Миргород”, “Петербурзькі повісті” Гоголя. Але ні в Пушкіна, ні Гоголя в прозових творах ми не бачимо ще такого глибокого інтересу до психологічного аналізу, тобто до аналізу внутрішніх переживань героя, який ми знаходимо в романі Лермонтова.
Високу оцінку дали “Герою нашого часу” чудові російські письменники минулого. Гоголь зізнавався, що до Лермонтова “ніхто ще не писав у нас такий правильною і благоуханною прозою”.Не тільки художню майстерність поета привертає нашу увагу до роману, але і глибоке проникнення Лермонтова в дійсність і його сміливий порив в майбутнє. Саме тому значення роману “Герой нашого часу” для російської історії важко переоцінити.