Довга і холодна зима в селі, твір про яку написано в оповідному ключі, заковала в свої крижані окови невелику сільську річечку. Колись весело дзюркотлива стрічка води раптом застигла звивистою стрічкою, що яскраво виблискує в променях холодного зимового сонця. Однак під завтовшки прозорого льоду можна спостерігати, як продовжує жити зимова ріка. Твір тільки підтверджує неймовірну волю природи до продовження життя.
Я щороку проводжу літні канікули в селі у бабусі. Але, одного разу взимку мої батьки вирішили зустріти Новий рік.
Я не впізнавав знайомі місця. Поле стало білим і тихим, зимовий ліс закляк кришталевої казкою, а весела річка, така грайлива і дзюркотлива влітку, перетворилася в крижану, звивисту стрічку.
Відігрівшись на теплій лежанці, ми з татом вирішили прогулятися. По вузькій, прочищеній у високих кучугурах, стежкою ми вийшли на узлісся зимового лісу і наділи лижі, а спустившись в улоговинку, поплили… прямо до засніженому березі річки.
Величезні валуни, розкидані по вузькому пляжу, хвацько подбоченясь, стояли в волохатих шапках і шикарних, пухнастих вусах. Сам берег здавався замерзлим в останньому злеті набежавшей, кучерявою хвилі. Я обережно ступив лижами на шорсткий лід і, відштовхнувшись палицями, виїхав на середину річки. Навіть не вірилося, що якихось півроку тому я пірнав у цьому місці з моїми друзями. Міцний, матовий лід тут був прозорий, як сльоза, застигла на кінчику вій.
Я з великою цікавістю роздивлявся розпливчасті обриси підводних водоростей і, ледь помітне, ворушіння яскравих плавників дрімаючих риб. І ще відображення пливуть, кудлатих хмар, наче небо лежало на дні цієї, закованої льодами, річки.
Зимова ріка була по-своєму красива і приваблива. Потріскуючи візерунковими крижинками, вона, наче спляча красуня, чекала поцілунку весняного сонця, щоб знову ожити і зашуміти весняними водами під щебет, які повернулися в рідні краї птахів.