1941 рік осінь. Комбат дав розпорядження шести бійцям затримати на добу фашистські війська біля залізничного безіменного переїзду. Командувати людьми повинен був старшина Карпенко. Старшина став розподіляти місця між іншими бійцями. Пшеничний отримав позицію на фланзі, за ним став копати укриття Фішер, поруч знаходилися Глечик, Свист і Овсеев. Увечері позиції були підготовлені. Карпенко прийняв рішення поставити дозорним невмілого вченого.
Пшеничний вирив свій окоп раніше за всіх. Він усамітнився і вирішив поїсти сала, яке старанно ховав від інших. Несподівано почулися постріли, Овсеев доповів про оточенні. Боягузливий Пшеничний для себе твердо вирішив здаватися німцям.
Іван Пшеничний був родом із заможної селянської родини, яка потрапила під розкуркулення. Все сімейство відправили етапом у Сибір, але молодий чоловік дивом уникнув цього. Батько Івана був дуже жорстокою людиною і юнак почав недолюблювати його з дитячих років. Ця злість і образа стала поширюватися й на інших людей, тому дорослий хлопець вирішив бути самим по собі, нікому не допомагати.
Інший боєць, Віктор Свист був родом із Саратова. Працював на заводі, потім в невеликому хлібному кіоску. Одного разу юнак закохався в подругу одного злочинця і потрапив у бійку. За цю витівку він був відправлений в сибірську посилання. Після звільнення Вітька почав працювати матросом на кораблі, а коли почалися військові дії подався у стрілецьку дивізію добровольцем. Минуле згадувати Свист ніколи не любив.
Вартовий Алік Овсеев вважав себе розумнішим за інших. Цьому сприяла мама, яка з дитинства пояснювала синові про його винятковості. Алік мріяв досягти слави легким шляхом, але не в одній сфері діяльності цього не виходило. Навколишні хлопця недолюблювали. На війні Овсеев намагався вижити за всяку ціну, але зараз виходу з ситуації не бачив.
Василь Глечик був наймолодший в компанії. Його тато загинув від удару струму, мати не знаходила собі місця. Але одного разу мама Васі привела в дім іншого чоловіка, адже треба було піднімати двох дітей. Це був колега по роботі, більш старшого віку. Вітчим Глечику не подобався і він втік. Мати незабаром знайшла Васю, просила швидше повертатися, але тоді він так і не встиг. Почалася ненависна війна і хлопець пішов на фронт. Думки про те, що кинув рідних терзала юнака.
Нарешті бійці поснули. Спав і Григорій Карпенко. Йому снилася сім’я, – брати і батько. Григорій був молодший за всіх. Він воював на Фінській війні, був відзначений медаллю за особливі заслуги. Після цього старшина успішно працював на заводі, одружився. Коли Карпенко знову йшов на фронт дружина була вагітна. Гриша завжди знаходив вихід з важких життєвих ситуацій, не щастило йому лише сьогодні. Командир тримався впевнено, ніколи не виставляв напоказ свої страхи і сумніви.
Світало. На дозорі перебував Фішер, встиг викопати собі укриття. Він стояв і роздумував про Карпенко. Цей чоловік викликав у суперечливі почуття. З одного боку, Борис не любив його черствий характер, з іншого боку іноді був готовий виконати будь-яке побажання Григорія. Фішер не розумів, як він, талановитий вчений намагається догоджати якомусь дурному солдафону.
Народився Борис був у Ленінграді. Батько залучав його до творчості з малих дитячих літ. Але Фішер засвоїв, що не дано йому стати відомим художником і пішов по іншому шляху. У віці двадцяти з невеликим років молодий чоловік отримав звання кандидата наук у сфері мистецтвознавства. В армії юнак помітно виділявся серед інших. Бориса стали долати сумніви, чи не даремно він присвятив свої прекрасні юні роки мистецтва і творчості.
Годинним після Овсеєва був призначений Пшеничний. Він і подумав, що зараз настав саме той момент, коли можна сміливо здатися фашистам. Іван чекав, що йому дістанеться вигідна посаду. Так він і йшов до села.. Німці спіймали його і незабаром жорстоко вбили прямо на дорозі.
Шум кулеметів розбудив Бориса. Схопившись він почув як наближаються мотоциклісти. Фішер почав стріляти по них, але зумів поранити тільки одного німця. На цьому подвиги бійця закінчилися. Біля окопу вченого розстріляли впритул під’їхали офіцери.
Розбудила стрілянина інших. Карпенко тільки зараз помітив, що немає Пшеничного і ще одного хлопця. Перше мотоциклістів і транспортерів вдалося героїчно відбити. Загін трохи надихнувся. Більше всіх – Овсеев, який під час перестрілки благополучно просидів в укритті. Він здогадався, що Пшеничний здійснив втечу і пошкодував, що не зробив те ж саме. Свист виліз з окопу і зумів принести новий кулемет з патронами. У мертвого німця він витягнув золотий годинник, подарувавши їх старшині. Але Карпенко в люті знищив “дар”.
Кулемет, що приніс Свист віддали Овсееву. Той був незадоволений, бо знав, що буде гинути першим. Німці пустили танки. Від першого танкового пострілу пошкодився один-єдиний ПТР, а Карпенко дуже сильно поранило. Свист кинувся під ворожий танк з гранатою і помер. Танки стали потроху відступати, Глечик тільки зараз кинув гвинтівку. Він бачив, що старшина вже лежить без свідомості. Самим кошмарним для Васі було побачити смерть такого відважного та хороброго людини, яким був Карпенко. Овсеев став покидати поле бою, але Глечик вистрілив йому прямо в спину, не дозволивши дезертирувати. Воювати зараз крім нього було нікому.
Глечик перестав боятися. Обставини змусили зі скромного хлопця перетворитися в мужнього і сильного людини. Минулі образи, розчарування тепер здавалися такими смішними, дурними і безглуздими. Несподівано боєць став чути якийсь тужливий шум. На небі він побачив зграю журавлів, які летіли в теплі країни. За летів клином маленький самотній журавель, намагаючись наздогнати інших. Птах жалібно і кричала тужливо. Глечик усвідомив, що повернуться до зграї він вже не в змозі. Хлопець сидів і згадував людей, з якими колись дружив і спілкувався. Через налинули спогадів боєць не відразу став чути наближаються фашистські танки. Він взяв єдину гранату і став чекати німців. В душі Глечика все ще чувся журавлиний жалібний крик.