Жуковський основоположник російського романтизму

Жуковський Василь Андрійович (1783-1852) – російський поет, перекладач, один з основоположників російського романтизму. Народився 29 січня (9 лютого) 1783 в селі Мишинском, що на стику трьох губерній – Орловської, Тульської і Калузької. По своєму народженню Жуковський був незаконнонародженим: його батько, багатий поміщик Афанасій Іванович Бунін, коли взяв у будинок полонену туркеню Сальху, яка і стала матір’ю майбутнього поета. Прізвище своє дитина отримав від жив у маєтку бідного дворянина Андрія Івановича Жуковського, який на прохання Буніна став хрещеним батьком дитини і потім його усиновив.

Для отримання дворянства дитина був фіктивно зарахований на службу в Астраханський гусарський полк; отримавши званиепрапорщика, яке давало право на особисте дворянство, в 1789 році 6-річний Жуковський був внесений в дворянську родовідну книгу Тульської губернії і отримав грамоту на дворянське гідність, яка дозволила йому згодом отримати освіту в приватному пансіоні, потім у Тульському народному училищі.

У 1797 році 14-річний Жуковський поступив в Московський університетський шляхетний пансіон і вчився в ньому чотири роки. На другому році перебування Жуковського в пансіоні серед товаришів, в числі яких були Дмитро Дашков, Андрій та олександр Тургеневы, виникло особливе літературне товариство – Збори, з офіційно затвердженим статутом. Першим головою його став Жуковський.

У пресі Жуковський дебютував “Думками при гробниці” (1797), написаними під враженням звістки про смерть В. А. Юшковой. “Живо відчув я, – каже 14-річний автор, – нікчемність всього підмісячного; всесвіт представилася мені домовиною. Смерть! Люта смерть! Коли стомиться рука твоя, коли притупиться лезо страшної коси твоєї. “

У 1802 Жуковський познайомився з Карамзиным, захопившись сентименталізмом. У “Віснику Європи” було надруковано його “Сільське кладовище” – вільний переклад елегії англійської сентименталиста Грея. Вірш звернула на себе загальну увагу. У наступному році з’явилася повість “Вадим Новгородський”, написану в наслідування історичних повістей Карамзіна.

З 1805-1806 поетична сила Жуковського швидко зростає, досягаючи свого вищого розквіту в 1808-1812. Все це час Жуковський працював в “Віснику Європи”, а в 1808-09 був його редактором.

У 1808 з’явилася його “Людмила”, переробка “Леноры” Р. А. Бюргера. З цією баладою в російську літературу входило нове, зовсім особливий зміст – романтизм. Жуковського захопило прагнення у даль середніх століть, давно зниклий світ легенд і переказів. Успіх “Людмили” надихнув Жуковського.

У 1812 Жуковський вступив в ополчення. В таборі під Тарутином він написав “Співець у стані руських воїнів”, відразу доставив йому незрівнянно більшу популярність, ніж вся передувала його поетична діяльність. У тисячах списків воно розійшлося в армії і в Росії.

У 1815 Жуковський став одним з головних учасників літературного суспільства “Арзамас”, в жартівливій формі вів завзяту боротьбу з консерватизмом класичної поезії. Там він знайомиться з вологодським поетом Костянтином Миколайовичем Батюшковыми стає одним з його друзів і покровителів.

З 1816 Жуковський стає автором першого офіційного гімну Росії “Молитва росіян”. Це був переклад (правда, сильно змінений) тексту англійського гімну “God save the King”. Музика була також запозичена у англійського гімну (що в свій час зробили понад 20 держав).

У 1816 Жуковський став читцем при вдовуюча імператриці Марії Федорівни. У 1817 році він став вчителем російської мови принцеси Шарлотти – майбутньої імператриці Олександри Федорівни, а восени 1826 був призначений на посаду наставника спадкоємця престолу, майбутнього імператора Олександра II.

Жуковський – “російська Колумб, що відкрив Америку романтизму”

Жуковський – родоначальник романтизму в російській літературі. Його… творчість – ранній етап романтизму в Росії; етап, який був названий предромантическим. Суб’єктивізм і прагнення подолати раціоналізм – загальне для предромантизма і романтизму. Але у Жуковського з його релігійно-просвітницькими ідеалами немає, як і у предромантиков, ні крайнього індивідуалізму, ні повного розриву з раціоналізмом. Саме тому в німецькій літературі Жуковський в найбільшій мірі співчував Шіллера, який зберіг у творчості просвітницький раціоналізм і пафос морального вдосконалення. Віденських ж романтиків з їх “витонченої” романтично-містичною філософією він повною мірою не сприйняв. З іншого боку, Жуковський абсолютно не зрозумів Байрона, в якому йому були чужі не тільки революційна активність, але і романтичний індивідуалізм.

Становлення романтичного методу романтичної свідомості в творчості Жуковського відбувалося в різних напрямках: ідейно-тематичному, жанровому, стилістичному.

Романтизм – це не тільки особливий метод зображення, але і система художніх поглядів на життя, суспільство, людину. Для романтизму властивий стійкий комплекс понять і уявлень, який формує романтичні сюжети, своєрідні романтико-ліричні композиції, визначає властивості романтичного героя. Цей комплекс романтичних понять, уявлень у творчості Жуковського поступово знаходить все більш повне вираження.

Одна з найбільш поширених у поезії Жуковського тем – тема трагедійності людського існування, самотності людини, неминучість для нього страждань в недосконалому земному світі. Поет вигукує: “Для самотніх світ нудний, а в ньому один блукаю я…”, “Я бурхливий світ цей зневажаю…” (“Вірші…”, 1803 р.); “…ах, життя того жахлива, хто в глиб її проник…” (“Кассандра”, 1809 р.); “…отымает наші радості без заміни хладный світло, натхнення палкої младості гасне з почуттям жертвою років…” (“Пісня”, 1820). [10, I, с. 357]. Ці мотиви у Жуковського постійно звучать у віршах різних жанрів і різних років. У романтизму Жуковського – як і у більшості інших романтиків – не випадкові, а наскрізні і стійкі поетичні ідеї та мотиви. Таким наскрізним, постійним і стійким мотивом і був для Жуковського мотив трагедійності життя. В. Р. Бєлінський писав: “…не Пушкін, Жуковський а перший на Русі вимовив елегійним мовою скарги людини на життя…горе і страждання складають душу поезії Жуковського”. [13, VII, с. 190]. Задаючи собі питання, що таке романтизм Жуковського, Бєлінський відповідав на нього так: “Це – бажання, прагнення, поривання, почуття, зітхання, стогін, скарга на недосконалі надії, яким не було імені, смуток за втрачене щастя, яке бог знає в чому полягало…” [1, VII, с. 178-179]. Про те, що зазначені Бєлінським мотиви були істотно важливими для Жуковського, говорять назви багатьох його віршів. У цих назвах дається з самого початку як би заявка на романтизм: “Бажання” (1810 р.), “Мрії” (1810 р.), “Мрія” (1818 р.), “Туга” (1827 р.), “Прагнення” (1827р.)

“Щастя в нас самих” – це улюблена позитивна ідея Жуковського і в значній мірі саме на ній будується одне з найвідоміших його творів – вірш “Теона і Есхін”. Бєлінський відносив цю п’єсу, поряд з “В’язнем”, до найбільш романтичним створінням Жуковського. “На цей вірш, – писав він, – можна дивитися, як на програму всієї поезії Жуковського”.

Заслуга Жуковського як поета-романтика полягає в тому, що він зумів виразити не тільки свій внутрішній світ, але й відкрив засоби поетичного зображення душевного життя взагалі. Своїми романтичними элегиями і баладами він ввів в російську літературу психологізм і тісно зв’язав поезію з індивідуальністю поета, наповнивши кожне вірш глибоким ліризмом.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: