Іван Олексійович Бунін (1870 — 1953) — російський письменник і поет. Народився Іван Бунін в небагатій дворянській сім’ї 10 жовтня 1870 року. Потім в біографії Буніна відбувся переїзд в маєток Орловської губернії неподалік від міста Єлець. Бунін дитинство провів саме в цьому місці, серед природної краси полів.
Початкова освіта в житті Буніна було отримано будинку. Перші вірші Буніна написані в семирічному віці. Потім молодий поет вступив вчитися в Єлецьку гімназію. Однак не закінчив її, повернувшись додому. Подальше освіта в біографії Івана Олексійовича Буніна було отримано завдяки старшому братові Юлію.
Вперше вірші Буніна були опубліковані в 1888 році. В наступному році Бунін переїхав в Орел, став працювати коректором у місцевій газеті. Поезія Буніна, зібрана в збірник під назвою «Вірші», стала першою надрукованою книгою. Незабаром творчість Буніна отримує популярність. Наступні вірші Буніна були опубліковані у збірках «Під відкритим небом» (1898), «Листопад» (1901).
Знайомства з видатними письменниками (Гірким, Товстим, Чеховим і ін) залишає значний відбиток в житті і творчості Буніна. Виходять кращі оповідання Буніна «Антоновські яблука», «Сосни». Проза Буніна була опублікована в «Повному зібранні творів» (1915).
Біографія Івана Буніна майже вся складається з переїздів, подорожей (Європа, Азія, Африка). Письменник у 1909 році стає почесним академіком Академії наук. Різко зустрівши революцію, назавжди залишає Росію. У 1933 році твір Буніна «Життя Арсеньєва» отримує Нобелівську премію.
Основні теми та образи поезії. Бунін вступив у літературу віршами. Він говорив: «Я поет більше, ніж письменник». Однак у Буніна поет — це людина особливого погляду на світ. Говорячи про його ліриці, ми не можемо чітко розрізнити теми його поезії, бо поезія і проза у Буніна як би йдуть поруч. Його лірика — це сукупність тонких тематичних граней. У поезії Буніна можна розрізнити такі тематичні межі, як вірші про життя, про радість земного буття, вірші про дитинство і юність, про самотність, про тугу. Тобто Бунін пише про життя, про людину, про те, що зворушує людину.
Одна з таких граней — це вірші про світ природи і світ людини. Вірш «Вечір» написано в жанрі класичного сонета. Тут оспівані світ людини і світ природи.
Про щастя ми завжди лише згадуємо.
А щастя всюди. Може бути, воно
Ось цей сад осінній за сараєм
І чисте повітря, що ллється у вікно.
У бездонному небі легким, чистим кроєм
Встає, сяє хмара. Давно
Стежу за ним… Ми мало бачимо, знаємо.
А щастя тільки знаючим дано.
Вікно відкрито. Пискнула і села
На підвіконня пташка. І від книг
Втомлений погляд я відвожу на мить.
День вечоріє, небо спорожніло,
Гудіння молотарки чути на току.
Я бачу, чую, щасливий. Все в мені.
Цей вірш говорить про те, що ми женемося за щастям, шукаємо його, але не усвідомлюємо, що воно навколо нас («Про щастя ми тільки згадуємо…»). Люди не завжди можуть подивитися на звичні речі незвичайним поглядом; вони не помічають їх, не помічають щастя. («Ми мало бачимо, знаємо, а тільки щастя знаючим дано»). Але від пильного погляду поета не сховається ні хмари, ні пташка, ці щоденні речі, які приносять щастя. Формула щастя по Буніну виражена в останньому рядку вірша: «Я бачу, чую, щасливий. Все в мені».
У вірші домінує образ неба. У ліриці Буніна небо — лейтмотив, воно уособлює життя, воно незвичайно і вічно (вірш «Розкрилося небо»).
У поезії Буніна особливо виділяють «зоряну лірику», це осередок тим неба, зірок, вічності та краси. Він писав чудові нічні, сутінкові вірші, немов наповнені мерехтінням. Це можна пояснити його особливим сприйняттям світу. Бунін говорив: «Не втомлюся оспівувати вас, зірки». Однією з таких пісень зірок став вірш «Сіріус». Зірка Сіріус — біла, стоцветная, найяскравіша зірка на нічному небосхилі. У Стародавньому Єгипті Сіріус вважали священною зіркою. У цьому вірші переплітаються захоплення улюбленою зіркою і філософські роздуми ліричного героя. Зірка — символ долі, вона асоціюється з життям, молодістю, батьківщиною. Бунін вважає зірку філософським поняттям, так як і у людини на землі, і у зірки на небі є висока місія — служити вічній красі.
Інтимна лірика В. А. Буніна трагедийна, в ній звучить протест проти недосконалості світу.
Отже, основні риси лір. поезії Буніна — прагнень до описат. подробиці, яскравість конкретними сумами. деталей, класи. простота, лаконізм, поетизація вічних человеч. цінностей, і в першу чергу — рідної природи. Багатство підтексту, часте звернення до символіки, тісний сращенность з рос. прозою, зокрема з повелистикой Чехова; тяжіння до философичному часті переклички з власн. розповідями, тяжіння до философичному часті переклички з власн. розповідями.