Життя нудне без моральної мети

Роман Гончарова «Обломов» є помітною в російській і світовій літературі віхою на шляху вирішення людством проблем суспільно-морального змісту. Уже на першій сторінці роману автор вважав за необхідне звернути увагу читача на головну рису свого героя: «Душа та відкрито і ясно світилася в очах, у посмішці, в кожному русі голови, рук». Ось з яким чарівним Обломовим автор пропонує нам розділити переживання, і думки про світ в рамках досить об’ємного роману. І дійсно — це духовно багата натура. Розумний, хоча «дорожче всякого розуму чесне, вірне серце!»

Багатьох героїв роману Обломов осяяв своїм благородством. Але, мені здається, трагічне звучання роману в тому і полягає, що, пробудивши до свідомості духовної краси стількох людей, сам герой виявляється розчавленим російської обломовщиною. Власне, «тихо і поступово вкладався в труну іншого свого існування, зроблений власними руками, як старці пустельні, які, отворотясь від життя, копають собі могилу». На початку роману, з наївною впевненістю у своєму праві, що визначається станової приналежністю до дворянства і соціальним становищем «барина», власник трьохсот кріпаків, Обломов дозволяє собі заявляти, що «вихований ніжно, ні холоду, ні голоду ніколи не терпів, потреби не знав, хліба собі не заробляв і взагалі чорним справою не займався». Автор явно іронізує над дворянським станом. Адже відомо, що під фразою «чорним справою» мався на увазі працю. До речі, треба відзначити, що це далеко не індивідуальна думка героя, а досвід багатьох дворянських поколінь, які, як сказано в «Сні Обломова», «зносили працю як покарання, накладене ще на отців наших, але любити не могли, і де був випадок, завжди від нього позбувалися, знаходячи це можливим і належним». Так йдеться про прямих предків Обломова, спадкових, але збіднілих дворяни. Власне, і герой роману вже приречений.

Сам Гончаров стверджував, що саме цей мотив «є пануючий у романі». У першій частині роману автор, розповідаючи про болісні спроби героя осмислити своє життя, пише: «Хто-то, — розмірковує він, — ніби вкрав і закопав у власній душі принесені йому в дар світом і життям скарби. Щось завадило йому кинутися на ниві життя. Якийсь таємний ворог наклав на нього важку руку на початку шляху і далеко відкинув від прямого людського призначення…» З цього зрозуміло, що герой вгадує, відчуває існування суспільного зла, але визначити його поки не може. В кінці свого шляху Обломов на питання обраниці: «Що загубило тебе? Ні імені цьому злу…» — відповідає: «Є — обломовщина!» Так сам герой визначив виняткову злободенність і важливість цієї моральної проблеми. Вклавши в уста героя це визнання, Гончаров не помилився. Він намацав одну із найболючіших точок сучасного йому суспільства — обломовщину. У ті ж роки авторитетні представники російської літературної критики оцінили роман Гончарова як твір, якому належить довге життя. Сьогоднішнє увагу до роману, інтерес до нього театру і кінематографу, включення роману в сферу спорів про недавньої історії і проблеми майбутнього — пряме підтвердження пророчих передбачень тих далеких від нас років. Інтерес до цього твору не ослабне до тих пір, поки людина буде прагнути до моральної досконалості.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: