П’єса А. Н. Островського «Гроза» була написана в 1859 році. У тому ж році вона була поставлена в театрах Москви і Петербурга і ось вже багато років не сходить зі сцен усіх театрів світу. За цей час п’єса зазнала безліч трактувань, які часом разюче відрізнялися один від одного. Це, як мені здається, пояснюється глибиною і символічністю п’єси.
У центрі сюжету п’єси — конфлікт почуття Катерини, головної героїні, з укладом життя міста Калинова. Але ще Добролюбов вказував на те, що читачі думають «не про любовну інтригу, а про життя». Це означає, що викривальні ноти торкались самих різних сторін російського побуту. У драмі винесений вирок «темному царству», і, отже, того соціально-політичного ладу, який воно підтримувало.
Дія драми відбувається в провінційному місті Калинове розташованому на березі річки Волги. У цьому місці все настільки одноманітно і стабільно, що навіть новини з інших міст та столиці сюди не доходять. Жителі в місті замкнутими, недовірливими, ненавидять все нове і сліпо слідують домостроевскому укладу життя, який вже давно себе зжив. Прихильників старого способу життя Островський називає «темним царством», до якого належать Дикої й Кабаниха. До іншої групи персонажів належать Катерина, Кулигин, Тихон, Борис, Кудряш і Варвара. Це жертви «темного царства», пригноблені, однаково відчувають вплив Дикої і Кабанихи, але по-різному виражають свій протест проти них.
Дикої — яскравий представник першої групи, Островський застосовує до нього визначення «самодур». Поведінкою Дикого керують неприборканий свавілля і тупе впертість. Він вимагає беззаперечного покори оточуючих, які йдуть на що завгодно, лише б як-небудь не розсердити його. Найголовніше для Дикого — це гроші. Заради них він готовий на все — і на обман, і на шахрайство: «Багато у мене в рік-то народу перебуває… не доплачу я їм за якою-небудь копійці на людину, а у мене з цього тисячі складаються, так воно мені й добре!» Пасує Дикої лише перед тими, хто здатний дати йому відсіч. На перевозі через Волгу він не посмів зв’язатися з проїжджих гусаром, але після знову-таки зігнав свою злість будинку, розігнавши всіх по горищах і чуланам. Якості його характеру проявляються і в мовленні. Дикої використовує грубі і образливі вирази: розбійник, черв’як, дармоїд, дурень і т. д. Деспотизм, неуцтво, грубість — риси, які характеризують образ цього героя, типового представника «темного царства». Але Дикої стримує свій норов перед Кабанихой, своєю кумою.
Марфа Гнатівна Кабанова — ще одна прихильниця «темного царства», вона ще гірше свого чоловіка. Кулигин так її описує: «Ханжа, пане! Жебраків оделяет, а домашніх заїла зовсім». Кабаниха вміло прикриває свої аморальні вчинки ідеалами патріархальної старовини. Вона дотримується всі звичаї і порядки, покладені домостроєм. Нові ж порядки їй видаються безглуздими і навіть смішними. Всіх вона хоче змусити жити по-старому і не терпить ні в кого з оточуючих прояву своєї волі, ініціативи. Кабаниха намагається справити враження благочестивої і забобонною жінки. Але до домашніх вона сувора і жорстока. Жінка руйнує сім’ю: Катерина добровільно йде з життя; Варвара залишає будинок; Тихон, добра і м’яка людина, втрачає здатність думати і жити самостійно. Ворог всього нового, Кабаниха все ж передчуває, що старовини приходить кінець, що настають важкі для неї часи. У промові Кабанової зустрічаються і прислів’я, і обороти народної мови. Все це робить її мову своєрідним, але не приховує сутність її «темної» душі.
Самодурство і деспотизм, придушуючи в оточуючих свободу і самостійність, неминуче породжують людей-пристосуванців, які бояться жити своїм розумом і тому підпорядковуються гнобителів. До таких жертв «темного царства» у п’єсі ставляться Тихон, Варвара і Борис. Тихон з дитинства у всьому звик коритися матері, і в зрілому віці він боїться вчинити не по її волі. Безмовно він переносить усі знущання Кабанихи, не сміючи протестувати: «Та як же я можу, матінка, вас не послухатися! Та я, матінка, і не хочу своєю волею жити».
Борис Григорович, племінник Дикого, за рівнем свого розвитку стоїть значно вище навколишнього його середовища. Освіта, отриманий ним у Москві, не дозволяє йому вжитися в середовищі диких і кабаних. Але у нього не вистачає характеру, щоб вирватися з-під їх влади. Обидва вони — і Тихін і Борис — не зуміли захистити і врятувати Катерину. І обох «темне царство», що перетворило їх в безвольних, забитих людей, не здатних боротися за своє щастя, прирекло на те, щоб «жити на світі так мучитися».
Центральним персонажем п’єси, «променем світла в темному царстві», є Катерина. Вона різко виділяється з того середовища, в якій вона народилася. Натура мрійлива, вразлива, ніжна, Катерина в той же час володіла палким і пристрасним душею: «Така вже я зародилася гаряча!», — каже вона сама про себе. Дівчина відрізнялася не тільки пристрасним, але і сильним характером. Вона здатна на повний розрив з обридлою їй середовищем. Конфлікт між «темним царством» і світлим душевним світом Катерини завершився трагічно. Не отримавши підтримку у Бориса, дівчина під час грози закінчує життя самогубством!
Зіштовхнули між собою «темне царство» і «світлий промінь», Островський висловив протест проти всього старого. «Краще не жити, ніж жити так!» — ось що означає самогубство Катерини. Вироку суспільству, вираженого в такій трагічній формі, російська література до «Грози» ще не знала. Так, світ не підкорив темряву, але адже там, де є промінь, скоро з’явиться сонце і затьмарить темряву.