Іноді задаєшся питанням: невже людина народжується для війни? Мені не хочеться в це вірити. Навіщо родитись для руйнування?
Людина приходить на цей світ, щоб пізнати світ в любові, гармонії, творенні. Люди народжуються в любові і для любові, а війна противна людському розуму як створення розумному і внутрішньо сильного і красивого. Але тут не можна не сказати про те, що війна багатолика: для одних вона — шлях до слави, для інших — боротьба за свободу і загальний добробут, для третіх — справа принципу…
Війна — це подія, що треба не тільки пережити, але і осмислити. Вона не тільки руйнує, але часто веде до згуртування народу, емоційного, культурного, морального, етичного сплеску. Війна об’єднує людей в єдиному пориві проти спільного ворога. Не стоять «окремо» від цієї боротьби й письменники, поети, художники, композитори…
Вони завжди стверджували, що війна суперечить «людського» в людині, оскільки закликає братися за зброю чоловіків, людей похилого віку, підлітків, жінок. Дуже складно уявити жінку, хранительку вогнища і мати, на війні.
Одного разу Юлію Друніну запитали: «Як ви зуміли зберегти ніжність та жіночність після участі в такій жорстокій війні?» На це питання жінка відповіла: «Для нас весь сенс війни з фашизмом був у захисті цієї жіночності, спокійного материнства, благополуччя, миру для нової людини»:
Не знаю, де я ніжності вчилася, —
Про це не розпитуй мене…
… Не знаю, де я ніжності вчилася, —
Бути може, на дорозі фронтовий.
Жінка на війні — це нелюдяно. Саме ця думка простежується у повісті Б. Васильєва «А зорі тут тихі». Твір вражає читачів зображенням того, як юна дівоча чистота стикається з нелюдськими і жорстокими силами фашизму.
Героїні повісті — п’ять дівчат, які викликаються затримати німецьких диверсантів. Так, ворог затриманий, але жодна з жінок не залишається в живих. Ця маленька перемога дісталася ціною п’яти юних життів.
Повість стає гімном жіночності та чарівності молодих героїнь. Автор з гіркотою показує, як сувора дійсність війни вступає в непримиренне протиріччя з усім прекрасним, що є в цих милих дівчат. Ймовірно, саме цей вдало знайдений контраст став причиною того, що повість «А зорі тут тихі…» неможливо читати без сліз мільйонів вдячних нащадків.
Дуже сильно і образно жахи війни були показані в романі Л. Н. Толстого «Війна і мир». Народ у зображенні письменника — вирішальна сила історії. В романі це підкреслюється описом війни як війни народної, а перемога над Наполеоном розглядається як результат зусиль патріотичних народних мас, не потерпілих іноземного насильства.
Під час битви на Бородінському полі кожен розумів, що бореться за свою землю. Ось чому, не чекаючи наказу командирів, солдати перед битвою надягав чисту сукню, урочисто й суворо готувалися до виконання свого боргу — померти, але не допустити ворога до стін древньої столиці. Вони розуміли, що на них покладена відповідальність за долю Батьківщини. Зрозумівши це настрій солдатів, Андрій Болконський приходить до висновку, що Бородинська битва буде виграна за почуття патріотизму, яке є в ньому самому і в кожному російській людині.
У «Севастопольських оповіданнях» Толстой показав війну «не в правильному, гарному й блискучому строї з музикою й барабанним боєм, з розгорнутими прапорами і гарцующими генералами… а в сьогоденні її вираженні — в крові, в стражданнях, у смерті…».
Під його геніальним пером воскресає героїчна оборона Севастополя. Взято лише три моменти, вихоплені лише три картини з відчайдушною, нерівної боротьби, майже цілий рік не утихавшей і не умолкавшей під Севастополем. Це не тільки велике художнє твір, але і правдивий історичний документ. І, через десятиліття, Росію чекало нове потрясіння — Велика Вітчизняна війна, яка знову примусила письменників і поетів задатися питанням «що таке війна?».
У повісті Кондратьєва «Сашка» очима головного героя ми спостерігаємо життя людей і на фронті, і в тилу, і в лікарнях, і в селах. Але, перш за все, Сашко, так і всі солдати — звичайні люди з людськими думками і вчинками. Коли головний герой зловив німця, то його відвідали думки про майбутню нагороду, він з почуттям гордості пройшов з «фріцем» повз товаришів, що б ті подивувалися його хоробрості. І, в той же час, Сашка завжди готовий прийти на допомогу ближньому.
У роки Великої Вітчизняної війни було добре відоме ім’я поета Костянтина Симонова. Його вірші «Чекай мене», «Ти пам’ятаєш, Альоша, дороги Смоленщини» та інші закликали до мужності і стійкості, вселяли віру в неминучість перемоги над фашистами.
Розмірковуючи на цю тему, задаєшся питанням: «Що ж таке війна в Чечні, Афганістані?». Я не бачу сенсу в цих війнах, не бачу причин, які можуть виправдати мільйони загублених життів. І в цьому полягає весь жах дійсності. Ще страшніше. коли під личиною «праведника» ховається злісний агресор, який нібито бореться за демократію у всьому світі. Жахливо те, що всі закривають очі на «витівки злісного агресора» і не хочуть вступати з ним в боротьбу. Я думаю, благополуччя країни потрібно оцінювати не тільки по зростанню економіки і курсу валюти, але і з «морального» здоров’ю людей. Нормальний, розсудлива людина ніколи не підніме зброю проти себеподобных і не візьме участь у війні — божевілля глобального масштабу.