Радісні російській людині забави зими-матінки. Але коли приходить весна, разом з нею відкривається нова сторінка нашого життя. І рідна природа в російській поезії весняної пори постає перед нами у своєму іншому, первозданному чарівності. Ф. В. Тютчев зображує весну у вигляді юної спокусниці, пустотливий насмешницы, яка не боїться злісної відьми-зими і підкорює всіх своєю досконалістю. А разом з її приходом починають лунати в піднебессі… жайворонки, йде-гудет по землі “зелений шум”, цвітуть сади, цвіте земля, цвіте й душа людська. Про це пише Н. А. Некрасов у своєму однойменному вірші. Прощаються образи, забуваються негаразди, душа жадає оновлення, радості, любові. Недарма в нашій свідомості весна асоціюється з молодістю, зухвалими планами, яскравими надіями. Тому один з найбільш часто використовуваних авторами художніх прийомів – уособлення, що підкреслює єдність живої природи і людини.