“Ювілей Лермонтова” твір

У Лермонтова в нашій літературі абсолютно особливе місце. Хтось потисне плечима у відповідь на цю репліку і скаже: “Так кожен геній неповторний, хіба Лермонтов – виняток?” Саме так. На його долю вплинуло збіг відразу декількох несприятливих факторів: рання смерть матері, розлука з батьком, бабусине виховання, важкий характер, відсутність друзів серед однолітків. Зате у віршах – повноцінне життя!

За свої неповні 28 років він встиг надзвичайно багато: два десятки поем, з яких головна – “Демон” – має кілька редакцій, лірика, роман “Герой нашого часу”, п’єса “Маскарад”. Додати до цього, що Лермонтов був чудовим рисувальником – і ось він, портрет справжнього генія.

Якось смішно і безглуздо читати про те, що у творчості Лермонтова були два періоди: ранній та пізній. Це про людину, який загинув у 27 років! Хоча, дійсно, був перелом. До речі, рядок є заголовком цього твору, взята з вірші “Бородіно”, яке стало першим надрукованим віршем Лермонтова. Інша справа, що його не дуже помітили і оцінили. А ось “Смерть поета” – інша справа. Пушкін загинув на дуелі. Про це говорили всюди. Чутка звинувачувала іноземців. Лермонтов просто не міг промовчати.

Біографія – це зовнішня сторона життя. Про напруженої внутрішньої духовного життя оточуючі можуть навіть і не здогадуватися. Приблизно так і було з Лермонтовим. Довгий час він був зайнятий виключно собою і нічим іншим. Його мало хвилювали зовнішні події і ще менше – доля світу. Такого зосередження думки на собі мало у кого ще знайдеш. І адже з якими амбіціями підліток, а потім юнак вигукував: “Я народжений, щоб цілий світ був глядач / Торжества іль загибелі моєї”. Як сказано? А адже про нього ще ніхто не знав в ту пору… Так що… письменник і філософ Срібного століття Дмитро Мережковський мав усі підстави назвати свою статтю про Лермонтова так зовні пишномовно – “Поет сверхчеловечества”.

Лермонтов близький західному читачеві саме індивідуалізмом, Пушкіна людині західного типу не вмістити і не зрозуміти – він широкий і текучий. А Лермонтов – будь ласка! Але геній не був би генієм, якщо стояв на місці. Поступово в ньому наростав інтерес до рідної історії, і до мови, і до культури. А в останні роки життя Лермонтов вже дозрів для серйозної роботи. Пушкін не залишав враження людини, який би зміг сказати щось ще, принципово нове, як це не блюзнірськи звучить. Лермонтов таке враження сучасникам залишив – і не тільки в силу віку. Адже повноліття – поняття духовне, а не вікове.

У Лермонтова до кінця днів боролися романтик і реаліст. Він немов писав за алфавітом пушкінських творів, навіть назви є одні і ті ж – “Кавказький бранець”, наприклад. Але зміст – принципово інше.

Лермонтовський дати в нашій історії виходять якимись фатальними: з дня народження, так і з дня смерті. Судіть самі: у 1914 році почалася Перша світова війна, в яку Росію втягнули; в 1941-му – Велика Вітчизняна; в 1964-м від влади усунули Хрущова і почалася епоха “застою”. А що нас чекає в 2014-му році, який ще триває? Як би не хотілося ніяких потрясінь! І так зовсім поруч ллється кров і гинуть люди – на сусідній Україні. Ювілей їх національного поета – Тараса Шевченка – і той пройшов тихо, непомітно на тлі громадянської війни.

Доля Лермонтова – повчальний приклад того, як треба виростати з “коротких штанців” свого “я” і виходити до загальнолюдських узагальнень. Тільки так і можна залишитися у вдячній пам’яті нащадків.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: