В романі Л. Н. Толстого “Війна і мир” порушені важливі питання, що цікавили в той час російське суспільство. Один з них – погляд на історію. Хто управляє їй? Толстой прагнув відповісти на це питання своїм романом.
Отже, яка ж сила рухає народами? Толстой заперечує в “Війні і світі” з поширеною точкою зору про значущість окремої історичної особи. Також багато істориків вважають, що рухають народами соціальні зміни ладу суспільства. Толстой вважає інакше. Він затверджує, що хід історії визначається і залежить від збігу. Кожна людина діє за якийсь внутрішній силі, і нікому не дано зрозуміти це. Більш того, якщо комусь і вдається осягнути таємницю провидіння, то це не виняткова особистість, а народне життя в цілому. Вона виявляється найбільш чутливим організмом, откликающимся на прихований сенс історичного руху. Роль великих людей в історії – це вміння прислухатися до думки більшості, до народного життя.
Л. Н. Толстой створив найбільше творіння, за яким можна вивчати історію війни 1812 року. Створюючи цей роман, письменник намагався, в першу чергу, показати справжнього переможця, істинного творця історії – народ. Саме прості солдати, сповнені справжнього патріотизму, вирішують долю битв, а не геніальні полководці, навіть такі, як Кутузов і Наполеон.
Толстой говорив: “Я намагався писати історію народу”. Заслуга письменника в тому, що народ у романі постає не як безлика маса. Всі герої – це живі люди. Читаючи роман, яскраво уявляєш собі кожного з героїв, намагаєшся вгадати його думки, подальші дії.
У зображенні Толстого Вітчизняна війна 1812 року – це війна народна. Зображуючи військові події, Толстой показує не блиск перемог, не паради, а військові будні, невдачі, поразки і моменти найвищої слави в бою. Він розкриває внутрішній світ рядових солдатів, їх індивідуальність, душевну красу. Протсые солдати здатні до самовдосконалення, до моральних шукань. Їм властивий самоаналіз.
Згадаймо поведінку героїв роману під час Шенграбенского битви. Справжні герої для Толстого ті, хто звинувачує себе, а не інших, в невдачах, хто скромний і чесний, у чиїй зовнішності підкреслено все героїчний. Це Тушин і Тимохін. Хвалькуватий Жерков тільки здається героєм.
Піхотні полки засмучені, почулися крики “Відрізали!”. І тут з’являється простий ротний командир, Тимохін, який, не шкодуючи свого життя, кидається в гущу французів: “Тимохін з таким відчайдушним криком кинувся на французів і з такою несамовитою і пьяною рішучістю набіг на ворога, що французи, не встигнувши отямитися, покидали зброю і повтікали”.
Також вирізняється в цьому відношенні образ Тушина. Це простий і скромний чоловік, який звертається зі своїми солдатами не як командир, а як друг. У битві він не знає страху. Тушин з невеликою жменькою солдатів виконав свій обов’язок, незважаючи на те, що прикриття його батареї кудись зникло, і його “батарея не була… взята французами тільки тому, що ворог не міг припустити зухвалості стрільби чотирьох, ніким не захищених гармат. “Тільки отримавши наказ відступати, Тушин залишив позиції, взявши два вцілілих знаряддя.
Тут показаний героїзм людей, про який не підозрюють ні вони самі, ні оточуючі їх люди. Вони менше всього думають про якусь нагороду. В цьому і полягав справжній героїзм народу.
Крім цього, Толстой показує нерозривний зв’язок доль головних героїв з життям народу, з результатом тієї боротьби, яку веде весь російський народ. Так, П’єр, побувавши на Бородінському полі, зрозумів велич простого російського солдата, побачив ту приховану теплоту, яка запалює патріотичні почуття в кожному з них.
Загальні цілі Вітчизняної війни зрозумілі кожному солдату, селянину. З пожежі під Смоленськом народилася народна війна. Під Бородином вона дала перший результат. Недарма Бородинська битва показано як “народна битва”. Толстой починає опис битви з тих, хто вирішує долю країни. Бородіно було подвигом усього народу. Толстой доводить, що народ здійснив подвиг, що саме народ є героєм.
Автор показує велич бореться народу, але також лиха, тяготи, борошна, принесені кожній людині війною. Великих втрат зазнала російська армія і при відступі, і при переслідуванні французів взимку 1812 року. Але народна армія винесла всі тяжкі випробування в ім’я вільної батьківщини.
Толстой зобразив великий російський народ в переломний момент історії, в той момент, коли стояло питання: бути чи не бути російській державі? Протягом усього роману автор підкреслює, що саме завдяки народу Росія вийшла з війни переможцем. Не задля нагород, чинів і слави билися і вмирали російські солдати. У цьому романі Толстой вирішив складну задачу, що відповідає його історичним поглядам: він створив образ цілого народу, але при цьому жодна людина з народу не став головним героєм роману. На сторінках епопеї народ проявляється лише тоді, коли мова йде про долю всієї армії.
Автор описав всі етапи війни, починаючи з того моменту, коли народ почав збирати сили, до тієї хвилини, коли “дубина народної війни” звалилася на голову ворога. На кожному етапі війни письменник побачив новий етап розвитку народної свідомості: він показав, як зароджувалось почуття образи, як дозрівала помста, як в кінці ненависть замінювалася презирством і жалістю.
У ході історичних подій найбільш повно розкривається національний характер російського народу. Найдорожче для автора – це єднання людей, які підпорядковані єдиної думки,
У романі “Війна і мир” представлена справжня народність. Про життя, про людей, про події історії письменник судить з позиції всього народу, його інтересів. Цей народ і є головним героєм цього твору.
До “Війни і миру” не було в російській літературі твори, де б психологія цілого народу була б виражена так вірно і була б так близька авторського погляду на історію.