Почнемо з очевидного. Слово “мама” – особливе слово. Воно народжується як би разом з нами, супроводжує все життя. Спробуємо вибудувати в порядку, так би мовити, значущості наших родичів, друзів, знайомих.
Важко. За традицією, треба б почати з родичів. Але ступінь близькості, духовної спорідненості може бути більшою, наприклад, з одною. Припустимо, поламавши голову, ви впораєтеся із завданням і складете список.
Тоді інше питання: чи можна його вважати остаточним, раз і назавжди “дійсним”? Напевно, немає. Життя готує нам багато несподіваного. Можуть відбуватися такі зближення і відштовхування, які не раз переиначат всі наші побудови. Іноді досить з’явитися одній людині, щоб всі інші – нехай на час – відступили на задній план. Все може статися. Але ніякі, навіть самі неймовірні, зміни не можуть змусити “переглянути” роль і значення людини, який дав нам життя. Мати – поза ряду, місце її в нашому житті зовсім особливе, виняткове. Материнство виходить за межі звичайних форм людських зв’язків – професійних, дружніх тощо. І в той же час містить всі їх зерна, тому що мати несе в… собі ідею людини.
Мати створює нові життя і тим самим передає естафету роду людського, виступає сполучною ланкою між поколіннями. Вона, можна сказати, джерело поновлюваних сил природи.
Чи випадково, що дитина, яка ще не вміє говорити, раніше інших слів вимовляє: “Мама”? Якщо ми звернемося до етимологічного словника російської мови, то прочитаємо там, що слово “мама” утворено самими дітьми ще на стадії лепету подвоєнням склади “ма”. Це слово майже однаково вимовляється на багатьох мовах: російською, болгарською, чеською, польською, литовською, албанську, вірменську. Але якщо навіть воно звучить і по-іншому, все одно в ньому найчастіше є опорний відкритий звук “а”. Той же звук домінує в ласкавих наспівах колискової пісні – “Баю-баюшки-баю”. Очевидно, мати інстинктивно відчуває, як краще, природніше звернутися їй до дитини, щоб перелити в нього свою любов і ніжність.
Материнство – це життєтворчість, це місія від народження дана жінці! Мати знаходить себе – повинна знаходити! – в безмежну посвяченості дітям. А діти відповідають їй – повинні відповідати! – любов’ю, увагою, турботою. Це ідеал, справжня “норма”, в якій втілюється задум природи і суспільства, їх гармонія.