Як тільки я дізнався тему свого майбутнього твору, в мені відразу прокинувся дух протиріччя. Скільки у світі всього жорстокого, огидного, несправедливого! Як можна після цього називати світ прекрасним?
Але подумавши, я дійшов висновку, що більшість поганого в світі все-таки робить сама людина. Люди ображають ближніх, забруднюють природу, влаштовують війни. А ось по-справжньому «мирний світ, без воєн і образ, дійсно прекрасний.
Чудово просто те, що сонечко світить. Те, що воно гріє землю рівно настільки, щоб на ній міг жити людина. Чудово, що йде літній дощ, змочуючи висохлу землю. Чудово, що за одну ніч після дощу підростає зелена трава. І хіба не чудо, що ми можемо її бачити, вдихати її свіжий запах. Врешті-решт, відчувати босими ногами її м’якість?
Звичайно, прекрасний білий сніг взимку, виблискує в сонячних променях. Прекрасна птиця, яка махає крилами в небі. Цей птах, як і все в світі влаштовано з вигляду так просто. І водночас так складно і мудро!
Я думаю, що в світі чудові насамперед самі звичайні речі. Хіба не чудо, що ми можемо ходити, говорити, думати? А те, що людина здатна любити, палати почуттями до іншої людини? Малювати картини й писати вірші?
Людина часто забуває про красу навколишнього світу або прагне її зіпсувати. Людина вічно незадоволений, він вважає своє життя недостатньо хорошою. Якщо у нього щось не виходить, «хомо сапієнс» здатний навіть покінчити життя самогубством, забувши про те, що йому подарований цілий світ. Люди забивають собі голови тисячами дрібних справ і турбот! А адже потрібно тільки зупинитися та поглянути на навколишній світ. «Як у пісні співається: «Як прекрасний цей світ, подивися!»