Як представлена тема жіночої долі в ліриці Некрасова

Зміст некрасівській лірики досить різноманітно: обов’язок громадянина, поет і поезія, петербурзькі “кути”, кохання, душевні драми, народні заступники і народні вороги, доля народу і долі людей з народу. Але особливе місце в поезії Некрасова займає тема жіночої долі. Хотілося б відзначити, що образ жінки – один з найбільш зворушливих в некрасівській ліриці.
По-моєму, якщо в інших випадках любов до народу у поета двоїста (супроводжується і співчуттям поета і його обуренням з приводу бездіяльності народу щодо власної долі), то жіночі образи зливаються у Некрасова в єдиний образ – прекрасною, але поставленої долею в нестерпні умови, жінки.

Звернувшись до віршів Некрасова, ми бачимо, що автор, створюючи жіночі образи, незмінно сопрягал їх з суворою часток, гіркою долею. Некрасов глибоко співчував скрутного становища жінок у сучасній йому Росії:

Той серця у грудях не носив Хто сліз над тобою не лив.

У вірші “Вечірній день, годині на шостому.” предметом уваги поета стала сцена катування молодої селянки. Некрасов одночасно і глибоко обурений картиною побаченого і в той же час захоплювався мужністю простої жінки, яка не видала жодного стогону. Поет закликає Музу не бути байдужою спостерігачкою приниження жінки. В останніх рядках поезії автор звертається до Музи:

І Музі я сказав: “Дивись! Сестра твоя рідна!”

Тема жіночої долі у творчості Некрасова представлена широко: поет охоплює різні сторони життя жінки, малює різні жіночі образи. Незмінним залишається одне – жорстокість і несправедливість суспільства по відношенню до жіночої долі. Так, у вірші “Орина, мати солдатська” поет говорить про велике горе нещасній матері, єдиного сина якої забрали в солдати здоровим, міцним хлопцем “богатирського додавання”, а повернули назад калікою. Ваня повільно вмирає на руках матері, горе якої невичерпно:

Мало слів, а горя річенька. Горя річенька бездонна.

Орина – звичайна кріпосна жінка, вона абсолютна безправна, і все, що їй залишається – до кінця своїх днів сумувати про сина. Таке становище жінки не може не хвилювати Некрасова, і він невпинно піднімає у своїй ліриці тему страждання простої жінки, приниженою і ображеною. Звернувшись до вірша “Забута село”, ми бачимо знедолену бабусю Ненілу, марно чекає милості пана, дівку Наташу, яка не може вийти заміж за коханого без дозволу поміщика. Один пан вмирає, його змінює інший, але ніяких змін ці зміни у народному житті не приносять:

Померла Ненила.
І сама Наташа весіллям вже не марить.

Повне безправ’я може не тільки позбавити жінку улюблених людей. Кріпосна жінка опиняється в повній залежності від господарів, і тільки в їх влади її доля. У вірші “У дорозі” Некрасов розповідає про те, як за панської примхи ламається доля двох людей:… Груші, вихованої разом з панянкою і як панночка, і одружився на ній візника. Грушу, як обридлу забаву, повернули на “своє місце”, видавши заміж за простого мужика. Вона ж не звикла до важкої роботи і селянського життя. Груша, мабуть, довго не витримає, і її чекає швидка смерть. Таким чином, кріпосне право не дає жінці право вибору, і Некрасов гнівно засуджує рабство.

Однак не тільки кріпосна залежність стає причиною зламаних жіночих доль. На тендітні жіночі плечі звалюється і вся важка робота по дому, і турбота про дітей. Супроводжується все це побоями чоловіка і измывательствами свекрухи. При цьому така доля визначена селянці з народження. У вірші “Трійка” Некрасов саме про це говорить молодій дівчині, мрійливо засмотревшейся на проїжджаючого повз корнета. Він говорить, що краса дівчини від важкої і непосильної роботи “відцвіте, не успевши расцвесть”, що буде її бити “чоловік-привередник”, а свекруха гнути “в три погибелі”.

У поемі “Мороз, Червоний ніс” Некрасов говорить про те, що головній героїні поеми Дарині, як і будь-селянці, випали в житті три частки:

І перша частка: з рабом повінчатися. Друга – бути матір’ю сина раба, А третя – до труни рабу коритися.

Поховавши чоловіка, героїня не може собі дозволити віддаватися горю – на її плечах лежить вся робота, яка без чоловіка стала більш непосильною. Дарина їде в ліс за дровами, так як вдома у неї сидять змерзлі діти. Їй судилося замерзнути в зимовому лісі, і тільки перед смертю на якусь мить вона відчуває себе щасливою.

Образ Дар’ї дуже близький іншого образу некрасівській лірики – Мотрону Тимофіївні. Здається, що доля героїні поеми “Кому на Русі жити добре” сло-жилась більш щасливо, ніж у Дарини. Однак подальше оповідання являє нам всю ту ж картину безпросвітного життя. Спочатку – недовга радість дитячих років, коротке дівування, потім заміжжя і сумна доля молодшої невістки в хаті свекрухи. Горе немов йде по п’ятах Мотрони Тимофіївни – смерть первістка, голодний рік, рекрутчина, відняла чоловіка, – все це довелося пережити героїні. Залишається одне – терпіти:

Терпи, многокручинная! Терпи, багатостраждальна! Нам правди не знайти.

Автор показує велич цієї жінки, силу її характеру і душі. Мотрона Тимофіївна не бажає миритися з несправедливістю і тому бореться за свого чоловіка, врятувавши його від солдатчини. І все ж вона глибоко нещасна, так само, як і Дарія, і як Орина, так само нещасна, як і всі інші жінки, яких зображує у своїх віршах Некрасов.

Жінка в поезії Некрасова постає у всьому різноманітті переживань, з дивовижною душевною красою. Зображувана поетом жіноча доля – це звинувачення існуючого ладу і життєвому укладу Росії.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: