Це вже було в дитячій казці: Гудвін, Великий та Жахливий, виконав найзаповітніші бажання героїв, які прийшли до нього по дорозі з жовтої цегли. Так з чого хвилюватися тепер, якщо відомо, що в історії хороший кінець? «Великий» і «жахливий» криза — тільки декорація. Найголовніше отримуєш по шляху пізнання себе.
В кінці 80-х років минулого століття був проведений експеримент. Лабораторним мишам створили ідеальні умови: вдосталь місця, їжі, води, оптимальна температура. Живи – їжі від задоволення.
Так спочатку і було, а через чотири з половиною роки все сімейство вимерло без жодних патологій — миші просто перестали розмножуватися. Вчені пояснили: у тварин пропала мотивація до життя і алегорично назвали феномен «духовним вмиранням». Що виходить? Боротьба за місце під сонцем рухає життя вперед?
До підстави, а потім…
Економічна криза, як і будь-який інший, розкриває нариви. Непродуктивні схеми, неефективні методи, нежиттєздатні проекти, завищені очікування, переоцінені можливості і недооцінені ризики — все згорає в лихоманці змін. У переломний момент економіка очищається від помилок, як хворий організм від шлаків. Однак прогноз сприятливий: температура спадає і процес одужання супроводжується не тільки природною слабкістю, але і відмінним апетитом — новими перспективами.
З точки зору класичної психології економічна криза не є особистісним. Сам по собі він — лише зовнішній фактор, який провокує людину використовувати ту чи іншу модель поведінки. Психологи взагалі застерігають від розмивання меж поняття. У масовій свідомості криза — чи не будь-який негатив: від поганого настрою до економічних потрясінь. І тут — перша пастка: сприйняття кризи як зовнішнього впливу, подій, що відбуваються незалежно від нас. Але в розумінні психології кризою є лише та ситуація, яка зачіпає сферу уявлень людини про себе, вимагає від нього переосмислення картини світи і зміни звичних моделей поведінки.
У певному сенсі криза в житті людини, як і в економіці, теж є природною саморегуляцією, що супроводжується скиданням баласту, яким ми обростаємо по мірі того, як розростаються наші бажання і розквітають потреби. Економічний і особистісний кризи — не синоніми, але вони часто супроводжують один одного як причина і наслідок. Раптом виявляється, що «багаж», який для нас самих же служив доказом того, що «життя вдалося», так само недоречне, як Porsche Cayenne на вузьких вуличках іспанської Таррагони. Що відбувається далі? В змінених обставинах перестають працювати типові схеми. Виконуючи звичні дії, людина більше не отримує передбачуваний начебто результат. У підсумку — розгубленість, хвилювання, а далі — по зростаючій: страх і паніка, сумніви і розчарування в собі. Зрозуміла, загалом, реакція.
На цьому місці можна було б переходити до порад про те, як пережити кризу і бадьорим складом рекомендувати антикризові «шляхи об’їзду». Заковика в тому, що самі по собі поради — інформація, не більше. Керівництвом до дії вона стає лише тоді, коли співпадає з «системою координат» людини, якій адресована; відповідає — ну, або близька — його сприйняття ситуації. Все тому, що ми діємо в рамках своїх звичок і на кризу-подразник реагуємо точно так само: запускаючи власний унікальний механізм взаємодії з труднощами. Хтось звично починає шукати конструктив, а хтось- привід для паніки.
І ось тут — стоп-сигнал. Психологи попереджають: помилкою, що призводить до втрати ефективності у складних обставинах, є ставлення до кризи як до потенційного виправдання своїх невдач, а часто і просто бездіяльності. «У мене важкий період, я нічого не хочу і не можу робити!» — це виділена смуга в нікуди. Правильний ракурс — розгляд кризи як індикатора необхідності змін: можливо, поведінки, а може бути, уявлень про себе або навколишньому світі.
Звідки крила ростуть?
Друга складова успішного подолання кризи — активна життєва позиція. Чому він побіг? Ніхто не знає. Але ранкова пробіжка переросла в масовий марафон. Так і зараз: багато людей просто починають щось робити — «бігти», і, як знати, не народиться по шляху ідея «smiley face».
У кризовому 2009 році оборот люди шукали способи надихнути себе. Керівники не могли підвищити зарплату співробітникам, однак прагнули мотивувати їх за допомогою командних заходів і програм особистісного зростання. Є інша статистика: у кризу частіше ходять в театри, читають більше художньої літератури. Парадокс — чи не здається, що при північному вітрі змін розумніше вивчати (хоча б в теорії) правила вирощування картоплі, а не театральний репертуар? Зовсім ні, адже конструктивна боротьба з особистісним кризою штовхає людину не в глиб проблем, а до світла: до переосмислення свого досвіду, цінностей, самого себе і, як наслідок, до пошуку нових способів самоактуалізації.
І фахівці все-таки радять, зіткнувшись з кризовою ситуацією, проаналізувати розвиток подій. Ось прямо ручкою на папері по пунктах перерахувати все те, що імовірно чекає, якщо залишитися в знайомих межах звичних реакцій і обставин. А на іншому листку написати список можливостей: що можна було б зробити в умовах, що змінилися, нехай навіть переступаючи через «не хочу», «втомився» і «в світі немає досконалості». Далі, по суті, належить зробити усвідомлений вибір, і він часто невеликий: скотитися в апатію та депресію або почати рух у напрямку нових цілей.
Що сказав би на це Конфуцій, предостерегавший нащадків жити в епоху змін? Втім, ми точно не знаємо, чи була така фраза насправді. Зате достеменно відомо, що в китайській мові слово «криза» позначають два ієрогліфи: «можливість» і «небезпека». Справа в тому, на який з них поставити.
Автор: Наталія Сухорукова