Поема “Кому на Русі жити добре” займає централь –
ве місце у творчості Н. А. Некрасова. Вона стала своеобраз –
ним художнім підсумком більш ніж тридцятирічної роботи
ти автора.
Всі мотиви лірики Некрасова розвинені в поемі; заново
осмислені все хвилювали його проблеми; використані
вищі його художні досягнення.
Некрасов не тільки створив особливий жанр соціально-фі –
філософської поеми, але і підкорив його своїй надзавдання: поки –
мовити розвивається Росію в її минулому, сьогоденні і бу –
дущем.
Почавши писати “по гарячих слідах”, тобто відразу після
реформи 1861 р. поему про вивільнюваний, відроджую –
щемся народі, Некрасов нескінченно розширив спочатку –
ний задум. Пошуки “щасливців” на Русі повели його з
сучасності до витоків: поет прагне усвідомити не тільки
результати скасування кріпосного права, але і саму філософ –
ську природу таких понять як щастя, свобода, честь, по –
кою, бо поза цього філософського осмислення неможливо
зрозуміти суть цього моменту і побачити майбутнє народу.
Принципова новизна жанру пояснює фрагментарність
поеми, побудованої з внутрішньо відкритих глав. Об’єднаний –
ва образом-символом дороги, поема розпадається на історії,
долі десятків людей. Кожен епізод сам по собі міг би
стати сюжетом пісні чи повісті, легенди або романа. Всі разом
сте, в єдності своїй, вони становлять долю російського парода,
його історичний шлях від рабства до свободи. Саме тому
лише в останній главі з’являється образ “народного заступ –
ніка” Гриші Добросклонова – того, хто поведе людей на волю.
Авторська завдання визначила не тільки жанрове новаторство,
але і всі своєрідність поетики твору.
Некрасов багато разів звертався в ліриці до фольклор –
ним мотивів і образів. Поему про народного життя він цілком
будує на фольклорній основі. Зверніть увагу: в “Кому
на Русі жити добре” в тій чи іншій мірі “задействова –
ни” всі основні жанри фольклору – казка, пісня, билина,
сказання.
Яке ж місце і значення фольклору в поемі? У фоль –
клора свої особливі ідеї, стиль, прийоми, своя образна систе –
ма, свої закони і свої художні засоби. Саме ж
основна відмінність фольклору від художественней літератури
– відсутність у ньому авторства: народ складає, народ розповіді –
кість, народ слухає. У фольклорі авторську позицію заме –
нує щось принципово інше – загальнонародна мораль. Ін –
дивидуальная авторська точка зору притаманна самій природі
усної народної творчості.
Авторська література звертається до фольклору, коли
необхідно глибше проникнути в суть загальнонародної моралі;
коли сам твір звернене не тільки до интеллиген –
ції, основної частини читачів XIX століття, але і до народу. Про
ці завдання ставив перед собою Некрасов у поемі “Кому на
Русі жити добре”.
І ще один’Найважливіший аспект відрізняє авторську літера –
туру від фольклору. Изустное творчість не знає… поняття “ка –
нонический текст”: кожен слухач стає співавтором
твори, двоему переказуючи його. До такого активного
співтворчості автора й читача і прагнув Некрасов. Саме
тому його поема написана “вільним мовою, максимально
наближеним до простонародної мови”. Вірш поеми досліджен –
ватели називають “геніальною знахідкою” Некрасова. Свобод –
ний і гнучкий віршований розмір, незалежність від рими
відкрили можливість щедро передати своєрідність народної
мови, зберігши всю його влучність, афористичність і особливі по –
говорочные обороти; органічно вплести в тканину поеми дере –
віденські пісні, приказки, голосіння, елементи народної розповідь –
ки (чарівна скатертина-самобранка пригощає мандрівників); іс –
кусно відтворити і завзяті мови підпилих на ярмарку
мужиків, і виразні монологи селянських ораторів, і
вздорно-самовдоволені міркування самодура-поміщика.
Барвисті народні сцени, повні життя і руху,
безліч характерних осіб І фігур – все це з эздает непов –
торимое багатоголосся некрасівській поеми, в якій як би
зникає голос самого автора, а замість нього чути голоси і
промови його незліченних персонажів.
Російські поети про Москві 49
“Я – МОСКВИЧ!” (В. А. ГІЛЯРОВСЬКИЙ)
Головним літописцем побуту і звичаїв Москви був Воло –
світ Олексійович Гіляровський, або дядечко Гиляй, як його
любовно називали москвичі.
“Я – москвич! Наскільки щасливий той, хто може вимовив –
ти це слово, не вкладаючи в нього себе. Я – москвич!”
Неможливо уявити собі Москву кінця XIX і на –
чатку XX століття без Гіляровського, як немислимо предста –
вити її без Кремля, Третьяковської галереї, Художній –
ного театру.
Він був знавцем московського “дна”, знавцем Хитров –
кі – притулку жебраків, босяків, відщепенців – здебільшого
обдарованих простих людей, що не знайшли собі ні місця, ні
заняття в тогочасного життя.
Хитровка любила Гіляровського, як свого захисника
ка, який не гребував бідністю і розумів, всю глибину
хитрованского горя і безрадісною життя. Скільки потрібно
безстрашності, доброзичливості до людей і простосердечия,
щоб завоювати любов і довіру сірих і озлоблених
людей.
Один тільки Гіляровський міг спокійно і безкарно
приходити в будь-який час дня і ночі в самі хитрованские
кубла і нічліжки. Його ніхто не посмів торкнути пальцем.
Ніхто з наших письменників не знав так всебічно і
блискуче Москви, як Гіляровський. Було просто непости –
жимо, як може пам’ять однієї людини зберегти стільки
характерних історій про людей, вулицях, околицях, площах,
садах і парках, майже про кожного шинку старої Москви. У
кожного трактиру було своє обличчя і свої завсідники – від
аристократичного “Трестого” до студентської “Комарів –
ки” у Петровських порот і від трактиру для шевців у
Савеловського вокзалу до знаменитого Гусєва у Калузькій
застави, де, брязкаючи литаврами, краща ст. Москві трактир –
ная машина – “оркестрион” гриміла пісню: “Шумів-горів
пожежа московський”.