Антон Павлович Чехов – величайшийюморист. Нам відомо безліч його рас-
оповідей, хоч і маленьких, але дивно
цікавих. Яким же чином Чехов доби-
ється такого результату? Спробуємо ра-
зобраться в цьому на прикладі оповідання “Тол-
стий і тонкий”.
Заголовок, як завжди, дуже точний. Вже
з нього ми дізнаємося про головних дійових
осіб. Але відразу цікава особливість. Ав-
тор не дає героям конкретних імен: дана
характеристика (товстий і тонкий) дозволяє
ет нам дізнатися набагато більше. У назві
закладений сенс твору. Ми відразу мо-
можна уявити, що товстий – важливий че-
людина, може бути, що займає високу
посаду, а тонкий є дрібним чі-
новником. Тут ми вже бачимо властиву
Чехову лаконічність. Він сам писав: “Вмію
коротко говорити про довгі речі”. До
вительно, все коротко, але ємко. Добивається
він цього з допомогою цілої системи вислови-
вальних засобів.
Будь-гумористичний твір Че-
хова налаштоване на миттєвість,
відомі ситуації, речі. Але ця сиюмй-
нутность виражається не просто згадують-
нді такої речі, а особливої точності упоми-
свідомості, що демонструє досконале її зна-
ня автором і запрошує читача
знання розділити. Так, автор приділяє огром-
ву роль читача. Але повернемося до вислови-
тільним засобів.
Дія починається раптово: “На вок-
залі Миколаївської залізниці зустрі-
тились два приятеля; один товстий, другий
тонкий”. Ми відразу дізнаємося хто, де і що. Ми
бачимо, що зустрілися давні знайомі, а
за їх речі можна зрозуміти, що герої були в
хороших відносинах. Тонкий затинається від
хвилювання, вони дружньо вітають один
друга. Читаєш і відчуваєш сприятливі-
ву атмосферу зустрічі. Для показу наст-
роїння автор використовує окличні
пропозиції. “Приятелі тричі обло-
бызались і спрямували один на одного очі,
повні сліз. Обидва були приємно ошеломле-
ни”, – зауважує автор.
Ми не перестаємо дивуватися майстерності
Чехова в умінні характеризувати героїв.
Чехов не описує зовнішність, він звертає
увагу на головне: “Товстий тільки що
пообідав на вокзалі, і губи його, оповиті
маслом, лоснились, як стиглі вишні… Тон-
кий… був навантажений валізами, клунками
і картонками”. Чехов використовує метафори
(наприклад, лоснились губи), порівняння (на-
приклад, як стиглі вишні), епітети і дру-
інші художні засоби, а головне, він
використовує їх витончено, з майстерністю. Кож-
кожне слово, кожна.
деталь розкриває образ
героїв твору. Але є речі, які
описуються Чеховим як би мимохідь.
Їх присутність виправдовується тим, що яв-
леніє малюється у всій його цілісності. Так,
наприклад, читачеві не дуже важливо знати
про сина, про дружину тонкого, але це необхід-
мо для створення загальної картини.
Дія розвивається дуже швидко. В ре-
док зміни ситуації раптово при-
ходить розв’язка. Виявляється, що товстий
“вже до таємного дослужився”. Варто тонкому
дізнатися це, і дружня атмосфера раптом
куди-то зникає. Він затинається тепер ще
частіше, але вже не від радості. Чехов пише:
“Тонкий раптом зблід, скам’янів, але скоро
обличчя його покриву на всі боки широ-
чайшей посмішкою; здавалося, що від лиця його поси-
пались іскри. Сам він зіщулився, згорбився,
звузився…” А дружнє звернення “мі-
лый мій” швидко замінюється на “Ваше пре-
восходительство”. Тонкий раптом став часто
додавати “-з”, так і колишніх вигуків
поменшало. Толстому навіть не сподобалось
“це чиношанування”. Він кидає: “Ну, повно!
Для чого цей тон?” А тонкий вже не може
по-іншому. Чехов продовжує: “На його обличчі
було написано стільки благоговіння, сладо-
сті і шанобливої кислоти, що таємного со-
ветника знудило”.
Чехов – один з небагатьох, хто може так
яскраво намалювати літературну картину.
Для нього слово – знаряддя, яким він вміє
майстерно користуватися. Яке ємне вира-
ження – “шаноблива кислота”! Напевно,
неможливо точніше охарактеризувати вира-
ження особи тонкого. Дійсно, цього
вшанування так багато, що навіть кисло стано-
ся, тим більше, що воно нещире.
Картина смішна до абсурду. Коли “при-
ятели” прощалися, тонкий знизав три пальці,
вклонився всім тулубом. Вона смішна,
але і сумна. Так у форму розповіді Чехов
зміг вмістити величезну соціально-філософ-
ське і психологічний зміст. Навіть те,
що у героїв розповіді немає імен, говорить про ти-
пичности таких людей. Розповідь А. П. Чехо-
ва “Товстий і тонкий” актуальний і нині,
адже чиношанування, схиляння перед
посадою (за якої часом особистість чоло-
століття залишається непоміченою) часто зустрічають-
ся і в наші дні. Але талант Чехова укладає-
ся не тільки в тому, що він бачить і піднімає
у своїх творах соціальні проблеми,
але і в тому, якими засобами він цього досягнень-
гаета. Читаючи А. П. Чехова, ми не перестаємо вос-
хищаться даром великого майстра слова.