У долі Олександра Ісайовича Солженіцина події, звичайні для мільйонів його співвітчизників, переплелися з подіями рідкісними і навіть виключними. Твір “Один день Івана Денисовича” було задумано в 1950 – 1951 роках, коли автор працював муляром в Экибастузском Особливому таборі. Написалась ж повість за три тижні в 1959 році.
Твір було опубліковано в одинадцятому номері журналу “Новий світ” за 1962 рік. Повість “Один день Івана Денисовича” стала визначною подією не лише літературній, але й суспільному житті нашої країни.
Тематика повісті стала новаторською. Вперше в радянській літературі був зображений побут табірної зони. Задум твору – розповідь про один день з життя героя – відповідав жанру новели, оповідання. Достовірність сюжетних подій підтверджена тим, що у героїв повісті є прототипи. Так, образ Шухова увібрав риси однополчанина Солженіцина, а також його товаришів по табору в поєднанні з особистим досвідом письменника.
Крім того, у багатьох героїв цього твору є документальна “основа”: у їх змалюванні знайшли відображення біографії справжніх ув’язнених. Об’ємна картина життя табору створювалася безліч портретних, побутових, психологічних деталей. Їх зображення вимагало від Солженіцина введення до тексту нових пластів лексики. В кінці розповіді був поміщений словник, що включав, крім слів табірного жаргону, пояснення реалій життя засуджених ГУЛАГУ.
У центрі повісті – образ простої російської людини, зумів вижити і морально вистояти в жорстких умовах табірної неволі. Дуже цікава в “Одному дні Івана Денисовича” оповідна техніка, засновану на злитті, частковому освітленні, взаємодоповненні, взаимопереплете-нии, а іноді на розходженні точки зору героя і близького йому за світовідчуттям автора-оповідача. Табірний світ показаний переважно через сприйняття Шухова, але точка зору персонажа доповнюється більш об’ємним авторським баченням і точкою зору, що відбиває колективну психологію зеків. До прямої мови або внутрішнього монологу персонажа іноді підключаються авторські роздуми і інтонації.
Про долагерном минулому сорокарічного Шухова повідомляється небагато. До війни він жив в невеликому селі Темгенево, мав сім’ю – дружину і двох дочок, працював у колгоспі. Власне… селянського в ньому не так вже й багато. Колгоспний і табірний побут “перебив” в ньому “класичні” селянські якості. У героя не проявляється ностальгія по сільському укладу життя. Так, у колишнього селянина Івана Денисовича майже немає тяги до матінки-землі, немає спогадів про корови-годувальниці.
Шухов не сприймає рідну землю, рідну домівку як втрачений рай. Через цей момент автор показує катастрофічні наслідки соціальних і духовно-моральних потрясінь, які сколихнули Росію в 20 столітті. Ці потрясіння дуже сильно, за Солженіциним, змінили і понівечили особистість простої людини, його внутрішній світ, його природу.
Драматичний життєвий досвід Івана Денисовича, образ якого втілює типові риси і властивості національного характеру, дозволив герою вивести універсальну формулу виживання людини в країні ГУЛАГУ: “… крекче та гнися. А дістанешся – переломишься”.
У творах Солженіцина величезну ідейно-художню роль відіграють художні деталі. Серед найбільш виразних повторюваних згадка про ногах Івана Денисовича, засунутих у рукав тілогрійки: “Він лежав на верху вагонки, з головою накрившись ковдрою і бушлатом, а в тілогрійку, в один підгорнутий рукав, поклавши обидві ступні разом”.
Ця деталь характеризує не переживання персонажа, а його зовнішню життя. Вона є однією з достовірних подробиць табірного побуту. Іван Денисович занурює ноги в рукав тілогрійки не помилково, не в стані афекту, а з причин суто раціональним. Таке рішення йому підказує довгий табірний досвід і народна мудрість (прислів’я “Тримай голову в холоді, живіт у голоді, а ноги – в теплі”). При цьому ця художня деталь має і символічне навантаження. Вона підкреслює аномальність все табірного побуту, перевернутость цього світу.
Один день з таборового життя Шухова неповторно своєрідний, так як це не умовний, не “збірний” день. Це цілком певний, що має чіткі часові координати день. Але він цілком типовий, складається з безлічі епізодів та деталей, які властиві для будь-якого з днів табірного терміну Івана Денисовича: “Таких днів у його терміні від дзвінка до дзвінка було три тисячі шістсот п’ятдесят три”.