Художні особливості. Майстерність Крилова-байкаря залишається неперевершеним. Йому вдалося умовно-дидактичний жанр зробити формою справді реалістичних творів, випередивши багато відкриття Грибоєдова і Пушкіна. У байках Крилов використовував весь попередній літературний досвід: від драматургії він бере гостроту і динамічність сюжету, майстерність у побудові діалогу, мовну характеристику персонажів; від прози — простоту і природність розповіді, психологічну достовірність мотивування поведінки героїв; від фольклору — народні образи і мову.
Саме мова байок Крилова став справжнім відкриттям для російської літератури, проложившим подальші шляхи розвитку прози, драматургії і поезії. До нього ніхто не писав так просто, доступно і влучно. Основа мови байок Крилова — це народний розмовну мову з рясним включенням просторіччь («горланить дурниця», «не взапас», «подих сперло»), фразеологізмів, прислів’їв і приказок («Справа майстра боїться», «одна Ластівка не робить весни»). Недарма Бєлінський побачив у байках Крилова риску, взагалі властиву російській людині, «здатність коротко, ясно і разом кудряво виражатися». Великий російський байкар поповнив російську мову безліч афоризмів і крилатих висловів («Слона-то я і не помітив», «А скринька просто відкривався», «віз і нині там»), що міцно ввійшли в мову і збагатили сучасну російську мову.