Втілення кращих народних якостей в образі Василя Тьоркіна

Ще за кілька років до створення “Василя Тьоркіна” А. Т. Твардовський, обмірковуючи свій задум, записав у щоденнику: “Головне в тому, що ніхто за цю справу не візьметься, а якщо візьметься, то не зробить так, як я це зроблю, якщо все піде по-хорошому… При удачі це буде цінний подарунок армії, це її улюбленець, загальне ім’я. Для молоді це повинно бути книжкою, яка робить любов до армії більше земний, конкретної… Одним словом, дай боже сил!” Слова А. Т. Твардовського виявилися пророчими. Йому вдалося створити образ солдата, який став улюбленцем читачів і втіленням кращих народних якостей. Треба врахувати, що твір створювалося в страшні, фатальні роки для нашої країни, – у розпал війни. У цьому зв’язку книга має своєрідну структуру: кожна глава являє собою певною мірою самостійне закінчене ціле. Адже письменник міг обіцяти безсмертя свого героя, а безсмертя читачеві, головному в ту пору – фронтовикам – не міг і не брався. В описі головного героя підкреслюються його простота і непомітна зовнішність: Красотою наділений Не був він відмінною, Не високий, не те щоб малий, Але герой – героєм. “Просто хлопець сам собою він звичайний”, як і всі інші солдати, міг спати на сирій землі, голодний або ситий, на самоті або в оточенні сплячих товаришів. Сон був єдиним моментом, коли можна було забути про те, що смерть підстерігає на кожному кроці. Протягом всієї книги Тьоркін залишається в живих воістину чудом. Йдучи разом з ним з голови в голову, читач бачить, як він послідовно проходить через усі ті випробування, які виніс народ на війні. При цьому Тьоркін не сумує, захоплюючи своїм життєлюбством і життєстійкістю. Він безстрашно перепливає крижану річку з єдиною метою – попросити про вогневої підтримки для забезпечення переправи. Він сміливо забирається в льох, облаштований німцями. Там опиняється лицем до лиця з супротивником, жорстоким і нещадним. В нерівній сутичці Тьоркін поранений. Виходу немає, але наш герой здаватися не збирається: На підлозі в холодній ямі Хочеться дарма Гинути з мокрими ногами, Зі своїм хворим плечем. Цілу добу спливає кров’ю поранений боєць, чекаючи допомоги. Він, подібно мільйонам солдатів, проходить через пекло оточення і вибирається з цього пекла, щоб… знову воювати. Важко переживає невідомість про те, що відбувається на рідній землі, де він народився, де залишалися його близькі. Тьоркін поділяє всю силу душевної муки свого товариша, який переживає страшну тяжкість побачення і розставання з дружиною і дітьми, яких доводиться залишити на волю ворога, тому що інакше не можна, тому що треба піти, щоб воювати далі. Пригадується епізод з гармонією. На стоянці танкіст дає Теркину гармонь, що належала вбитому командиру. Як відомо, гармоніст був душею свят і застіль в селі, але і на війні, почувши гармонь, всі поспішають до гармонисту: І забуто – не забуте, Та не час згадувати,
Де і хто лежить убитий, І кому ще лежати. Втомлені бійці з радістю і завзяттям починають танцювати. Жарти, примовки, приказки сиплють під ноги молодецькі танцюристи: А гармонь кличе кудись, Далеко, легко веде… Куди вела гармонь солдатів, танцюючих у валянках на снігу? Звичайно, додому, в мирне затишне гніздо. Тьоркін здатний не тільки веселити фронтових друзів жартами-примовками, хоробрим веселощами у години відпочинку. Ставлення до життя і смерті, до ворогів і товаришів, до свого обов’язку, властиве Теркину, робило його людиною, який і в солдатському званні здатний стати комісаром десятка бійців. Він виконує дуже важливу роль, можливу тільки для самого свідомої людини. Відчуваючи відповідальність перед батьківщиною, Тьоркін не може спокійно відпочивати, поки його земля знаходиться в руках чужинців. Опинившись в теплій хаті, яка в уявленні солдатів була раєм, Тьоркін насилу засвоює “правила поведінки”: “спати в сухому теплі постільній, спати в одному натільній білизні”, тобто зі столу, не бігати на кухню з казанком, не нищити хліб багнетом, не ховати ложку за халяву. Довго він не може заснути в теплій постелі, від чистоти якої по шкірі проходив озноб, поки товариші не пояснили: “спочатку наші нерви спати без шапки не дають”. Душевне тепло, життєлюбність і життєстійкість, відповідальність, почуття обов’язку і честі, сміливість, мужність – всі ці якості в рівній мірі забезпечили Василю Теркину любов читачів і безсмертя. А життєва установка Тьоркіна може кожному з нас послужити добру службу в скрутну хвилину: …Не сумуй. Не зарва, так прорвемося, Будемо живі – не помремо, Термін прийде, тому повернемося, Що віддали – все повернемо.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: