Листопад 1941 року.
Лінія фронту вже недалеко від Москви. На фронт відправляється рота кремлівських
курсантів. Вони йдуть пішки – адже йти від Москви до лінії фронту зовсім не
далеко. Коли вони приходять до пехотному полку московських ополченців, разом з яким
і повинні боротися, з’ясовується, що зі зброї є тільки гвинтівки, гранати
і пляшки з бензином.
Одним із взводів курсантів
командує Олексій Ястребов. Його взвод швидко риє окопи і влаштовується,
готуючись до бою. Незабаром вони дізнаються, що німці прорвали фронт і зайняли
сусіднє село. Починається бій. Є перші вбиті серед курсантів. Командир
роти Рюмін отримує наказ відходити з зайнятих позицій, але зробити це вже
неможливо – рота оточена німцями. Тому він вирішує почати наступ. Рота
займає село, вибивши з нього німців. Олексій, як і інші курсанти, вперше
бере участь у бою, він вбиває німця, що викликає в ньому одночасно різні
почуття.
Але бій ще не
закінчений – в нього вступають німецькі літаки і танки. Олексій падає на землю і
бачить поруч з собою іншого курсанта. Той шепоче Олексію, що зараз вони нічого
зробити не можуть – у них немає зброї проти танків і літаків. А ще просить курсант
Олексія, щоб той застрелив його, якщо виникне небезпека потрапити в полон.
Після того, як бій вщухає, Олексій разом з цим курсантом виходить на дорогу,
де зустрічає Рюміна та ще трьох курсантів.
Переночувавши в скиртах сіна, вранці вони бачать, як в небі спалахує бій
між радянськими і німецькими літаками. Наші винищувачі гинуть в цьому бою. Рюмін кінчає життя самогубством, Олексій та інші курсанти риють
могилу, щоб поховати його. У цей момент з лісу прямо на них виходять два
танка, всі курсанти, крім Олексія, встигають сховатися в скирті. Один з
танків рухається прямо на Олексія і той, кинувши в нього пляшку з бензином, падає
на дно щойно викопаної ними могили. Танк підбитий, другий їде,
попередньо вистріливши в ту скирту, де ховалися курсанти – жодному з них
не вдалося залишитися в живих. Вибравшись з могили, Олексій оглядається і
прямує на схід.