Світ дорослих і дітей знаходиться поруч. Адже діти не змогли б обходитися без
дорослих. А життя дорослих без дітей стала б безглуздою і марною. Але
тим не менш діти і дорослі так погано розуміють один одного. Якщо дітям таке
нерозуміння можна пробачити, адже їх життєвий досвід так малий, то дорослі
повинні б бути більш розумними. Розповідь Бунін а “Цифри” показує
нам зовсім просту, буденну ситуацію. Один маленький хлопчик
виявляється в непростому і суперечливому світі дорослих.
Здавалося б, однієї-єдиної дитини дорослі повинні були б оточити
турботою і увагою. Тим більше, що це так легко – дарувати свою любов
того, хто цього заслуговує. Адже саме діти мають щирістю,
ніжністю, вони з готовністю відгукуються на будь-який знак уваги. Однак,
як ми бачимо в оповіданні, дорослі дивляться на дитину зовсім інакше. Їх
засмучує те, що хлопчик – “великий пустун”. З точки зору родичів, це
негоже якість, яке слід виправити. І вони всіляко мучать
малюка, не даючи йому свободи. Адже хлопчик не робить нічого поганого. Він
росте, дорослішає, пізнає світ. Його переповнює енергія. Дорослим, втомленим і
нудним дуже важко зрозуміти, що дитина не може сидіти на одному місці. Ось
хлопчик став “підстрибувати бити з усієї сили ногами в підлогу і при цьому дзвінко
скрикувати”.
Поведінка дитини цілком зрозуміло. Адже він один у світі дорослих, тому
хлопчик і вибирає собі прості, дитячі розваги. А дорослі вважають
його поведінка неприпустимим, вимагають від нього чинного спокійного поведінки.
Вони ніби не розуміють, що дитина не може вести себе так, як дорослий.
Хлопчик не зміг зупинитися відразу і знову зойкнув.
“Крикнув, зовсім забувши про нас і весь, віддавшись того, що відбувалося
у твоїй переповненій життям душі, – крикнув таким дзвінким криком
безпричинної, божественної радості, що сам господь бог посміхнувся б при цьому
крику”. Однак… дорослі сприймають поведінку дитини як виклик, вони готові
зробити все можливе, щоб зіпсувати малюкові настрій. І ось дядько грубо
кричить на малюка. Дорослому цього здалося мало, і він смикнув за дитину
руку і сильно ляснув його. З боку дорослого, навченого досвідом людини,
така поведінка неприпустима. І в глибині душі дядько сам це розуміє.
Дитинство – це дивовижна пора. Саме в ранньому віці формується
характер людини, закладаються основи майбутньої поведінки. Маленький
дитина не просто любить своїх дорослих родичів, він довіряє їм, вважає
їх думка єдино вірним, адже власної думки у нього поки немає.
Малюк вважає свого дядька розумним і справедливим, адже саме він обіцяв
показати йому цифри.
Але от саме той чоловік, який в очах дитини виглядав таким
непогрішним і мудрим, веде себе настільки неналежним чином.
В душі дитини коїться щось незбагненне. Малюк дуже страждає. Нарешті
дядько вирішив переступити через принципи. Хлопчик подивився на дядька, до якого
відчував тільки любов і повага, “злими, повними презирства очима”.
Тепер дитина зневажає дорослого, адже той посмів образити беззахисного
і слабкого. Тепер дитина вже не може ставитися до дядька з такою довірою
і любов’ю, як раніше. Однак дорослі незадоволені поведінкою хлопчика.
Бабуся використовує справжній шантаж. Оскільки малюк не погоджується
попросити у дядька вибачення, бабуся загрожує онуку.
Що залишається малюкові, як не наступити на свою гордість. До того ж дядько загрожує,
що тепер не буде показувати цифри. А хлопчик так давно хотів цього. Дитині
довелося просити вибачення. За це дядько показав йому цифри. На перший погляд,
все в цій сім’ї закінчилося мирно і спокійно. Але насправді в душі
Дитину залишилася образа, яка зможе проявити себе в недалекому майбутньому.
Чому ж дорослі, які повинні бути мудрими й добрими, виявляють
жорстокість до дітей? Це складне питання, відповісти на який кожному
доводиться по-своєму.