Вірш Буніна “Ніч”

Вірш “Ніч”, написаний у 1901 році, – чудовий зразок філософської лірики Буніна. У ньому Іван Олексійович міркує про нескінченності буття і людської смертності. Роздуми народжуються на тлі нічного пейзажу – дивного, загадкового, заворожливого. І це відсилає читачів до найкращих зразків лірики Тютчева. Саме його вважають головним у російській поезії співаком ночі, вміла тонко відчувати її. Бунін, хоч і писав в основному в двадцятому столітті, завжди залишався ближче до дев’ятнадцятого століття. Івана Олексійовича мало хвилювали модерністські напрямки. Їм він віддавав перевагу класичні традиції.

Ліричний герой “Ночі” – людина, що відчуває свою індивідуальність, але в той же час розуміє належність до течії світової історії і макрокосмосу. Поєднання прекрасного і вічного для нього полягає в зірках, планетах. Бунін згадує Оріон і Плеяди, Марс, Венеру і Юпітер. Їх шлях починається в темряві століть. Змінювалися покоління людей, небесні тіла залишалися. Безлічі “і дівчат, і юнаків, і дружин” вони висвітлювали дорогу. Іван Олексійович звертається до давно припинив існування цивілізацій. У тексті зустрічаються “Євфрат і Ніл, Мемфіс і Вавилон”, Понт. Виходить, у вірші знайшлося місце ключовим для європейської культури давніх цивілізацій – Єгипту, Греції, Месопотамії. Крім того, згадуються тавро-скіфи, плем’я, колись мешкала на території нинішнього півострова Крим. Бунін прагнув зрозуміти, що залишається від людей, їх дій, думок, почуттів після тисячоліть. Певною мірою цим пояснюються його подорожі до країни, де збереглося подих історії, на землях яких створювалися найбільші пам’ятники мистецтва. Зокрема, мова йде про відвідування Сирії, Палестини, Єгипту в квітні-травні 1907 року.

Ліричний герой шукає сенс буття…. Він звертає погляд у нічне небо, видевшее злети і падіння легендарних держав і народів. У другій частині вірша план змінюється. Перед читачами постає перехід від загальнолюдського до інтимного. Заради чого люди з’являються на землі? Навіщо проживають короткий за мірками вічності життя? Відповідь виявляється простим – головним чином, щоб любити. Любов пов’язує давно померлих людей з тими, хто ще живий. Ліричний герой згадує дорогу його серцю дівчину. Почуття до неї він характеризує наступним чином:
Люблю її за счастие злиття
В одній любові з любов’ю всіх часів!

Любов вічна, як вічна природа, що відображено і в більш пізньому вірші Буніна “Напис на чаші” (1903):
Вічно лише море, безмежне море і небо,
Вічно лише сонце, земля і її краса,
Вічно лише те, що зв’язує незримою зв’язком
Душу і серце живих з темною душею могил.

Для “Ночі” Іван Олексійович обрав шестистопного ямб, який також називається російським олександрійським віршем. Цей розмір, нечасто зустрічається в ліриці двадцятого століття, надає поетичним висловом урочистість, піднесеність. Посилюється ефект за допомогою лексики. Зверніть увагу на те, які слова вживає Бунін, – “письмена”, “твердь”, “мирьяды” і так далі. Невипадкова тут і кільцева композиція. Вона символізує нескінченність життя природи, космосу, включеність у це вічний рух людини.

На жаль, лірика Івана Олексійовича досі залишається в Росії кілька недооціненою. Їй катастрофічно мало приділяють уваги як у шкільній, так і у вузівській програмі. При цьому по глибині, філософської наповненості, точності у вираженні думок і почуттів вона нітрохи не поступається кращим зразкам класичної російської поезії.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: