“Випадок у лісі” твір

Природа – це саме те, що нас оточує все життя, те, завдяки чому ми живемо на цьому світі. Я дуже люблю ліси, поля, луки. Будь-який час року для мене – це найкраще, що може показати природа для людини. Адже влітку, восени, взимку і навесні навколишній світ змінюється, і кожен раз по-новому.

Наша вчителька Тамара Іванівна, теж любить природу. Тому намагається кожен вихідний повести нас на відпочинок в ліс, до річки. Так вийшло, що її син, Альоша, розбився на машині, і вона залишилася зовсім одна. Саме тому вчителька весь свій вільний час присвячує нам, своїм учням. Ми шкодуємо, і завжди слухаємося.

На відпочинок всім класом ми їздимо в будь-який час року, але здебільшого це відбувається навесні або на літніх канікулах. Кожна наша поїздка – знаменна подія, яка неодмінно відрізняється курйозами та різними ситуаціями від попереднього подорожі. Завжди наші походи дуже цікаві, і вони зближують весь клас.

Ось і цього разу, коли ми поїхали відпочивати на чергову лісову галявину, зі мною стався цікавий випадок. Це сталося в травні, перед самими літніми канікулами. Ми всі дуже добре закінчили школу, і знову Тамара Іванівна вирішила нам зробити сюрприз.

Як завжди ми йшли по лісі, не кваплячись, і співали наші улюблені пісні. Я йшов самий останній,… так вже мені подобається. Нічого не віщувало появи в нашій компанії ще одного істоти. В одну мить я почув за спиною хрускіт гілок. Думав, мені здалося. Коли ми прийшли на галявину, я попросився у Тамари Іванівни піти в ліс поблизу, і знайти хмиз. Я відійшов недалеко, і знову знову гілки затріщали поруч зі мною. Раптово, я почув дихання звіра за своєю спиною – це був вовк. Я кинувся бігти без оглядки на галявину, де розташувався наш клас. Як тільки я підбіг до місця призначення, то став кричати щосили, що за мною женеться вовк. Проте хлопці не злякалися, а спокійно розмовляли з вчителькою. Я закричав ще голосніше, і підбіг до Тамарі Іванівні. Вона посміхнулася і сказала, щоб я познайомився з Кулькою – це був не вовк, а всього лише лісової пес. Я про нього нічого не знав, адже із-за хвороби не ходив в минулий раз у похід. Недарма кажуть, що у страху очі великі – я дуже злякався, і навіть не помітив, що за мною біжить собака.

Після всього на галявині ми грали в м’яч, а Кулька нам допомагав. Цей похід я запам’ятав надовго, але зате у мене з’явився новий друг. Ми з ним тепер не розлучаємося, адже Кулька живе у нас вдома.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: