Викриття злочинного суспільства в романі “Злочин і покарання”

Читати Ф. М. Достоєвського важко, але цікаво. Одним з найбільш значних його творів є роман “Злочин і покарання”.
Проблема, над якою бився головний герой Достоєвського Розкольників (як звільнити людину від страждань), виявилася в романі не розкритою, бо автор і сам не бачив шляхи її вирішення. Але на шляху до нього автор досліджує і розкриває трагічні суперечності дійсності, які несправедливо гублять людини, тиснуть його.
Світ героїв роману “Злочин і покарання” тривожно незвичний. Майже всі центральні постаті роману – соціально знедолені, головний герой і його обраниця – це “вбивця і блудниця”. Це живі, але душевно понівечені люди, вони страждають так болісно, що читати про це боляче.
У романі майже всі – “колишні”. Розкольників – колишній студент, Мармеладов – колишній чиновник, Соня – колишня панночка, малюки Катерини Іванівни – колишні дворянські діти”, яких злидні виганяє на вулицю просити милостиню, тобто герої Достоєвського відірвані від реальної життєвої практики. Майже всі вони не зайняті нічим, немає у них і нормального сімейного вогнища, свого притулку, всі люди в романі осиротілі особистості сімей, що розпалися: Мармеладовы, Соня, Розкольників, Дуня, Пульхерія Олександрівна – існують на чужому місці і тимчасово. Ми зустрічаємо їх на постої в номерах, в кутах, на тимчасовий притулок у знайомих. Багатьох з них женуть і з цього випадкового місця. Страшно звучить питання Мармеладова: “чи Розумієте, чи розумієте ви, шановний добродію, що значить, коли вже нікуди більше йти? Бо треба, отже, щоб кожній людині хоч куди-небудь можна було піти…” Майже всі вони вільні чи невільні “вічні мандрівники”. Немає в них і душевного спокою. Та й весь Петербург взагалі – місто напівбожевільна. Настрій у більшості героїв пригнічений. Спокійного тону немає. То і справа страшні картини змінюються ще більш жахливими: ось жінка кидається з мосту в річку. Перед нами на мить відкривається двері в чуже життя, повну безвихідного розпачу. Ось п’яний, що опустився, напівбожевільний, але тим не менш ясно розуміє жах і безвихідність свого становища Мармеладов. Ось Катерина Іванівна з дітьми на вулиці. Жебраки, вони змушені просити милостиню.
Герої Достоєвського потрапляють у такі життєві глухі кути, з яких практично немає виходу. Відчуття безвиході штовхає Соню на панель, а Раскольникова доводить до злочину і майже до божевілля.
Що ж буде з людством, яке калічать і розбещують сьогодні? Це хвилювало Достоєвського. Адже і злочин Раскольникова є частково протест проти соціального устрою. Особливо ж хвилювала письменника доля дітей. Діти – надія кожного народу, його майбутнє.
Страждання дітей для Достоєвського – один з головних ознак несправедливо влаштованого світу.
На сторінках роману письменник, розповідаючи про дітей, викриває жахливу злочинність суспільства, тому що в цьому суспільстві страждають діти, дитячі сльози ллються.
Про життя дітей в умовах капіталістичного міста говорили і сучасники Достоєвського: письменники і художники. Всі ми добре пам’ятаємо вірш Некрасова “Плач дітей”, картини Маковського “Побачення” і Перова “Трійка”. На обличчях дітей вираз безвихідних страждань, сліди вічних побоїв,… їх лахмітті, позах, у змучених очах відображена ціла життя.
Достоєвський пише про гірку долю дітей, про їхні страждання і-‘ цим викриває існуючий лад.
Письменник вважав, що суспільство, в якому страждають діти,- злочинно.
Головний герой роману – Розкольників, але всі його вчинки звернені до дітей. При вигляді п’яної дівчинки Раскольников відчуває почуття гніву до франту, ненависть до тих, хто її згубив, бажання допомогти дівчинці. Раскольникова вражає система, по якій живе суспільство: “Це, кажуть, так і слід. Такий відсоток, кажуть, повинен йти кожен рік… кудись… до чорта, повинно бути, щоб інших освіжити і їм не заважати”.
При зустрічі з нещасними дітьми у Раскольникова загострюється ненависть до навколишнього світу. Сльози Колі і Ліні, боязкий, втрачений погляд Полі, змушені просити милостиню, не можуть не зворушити людське серце, не викликати обурення існуючим режимом, який спотворює людей, робить їх нещасними.
“Висока і тоненька, як сірник, Поля, обхватившая його (брата) шию довжиною, высохшею рукою. Вона зі страхом стежила за матір’ю своїми великими-пребольшими темними очима, що здавалися ще більше на її испуганном і змарнілому личку”.
Як і Достоєвський, Розкольників бачить в дітях чистоту, доброту, світло, втрачені дорослими. Чистий світ душі розкривається у сні Раскольникова.
Бачачи, як б’ють стару шкапу. Родя плаче. “З криком він пробивається крізь натовп до савраске, обхоплює її мертву, закривавлену морду і цілує її, цілує її в очі, в губи… Потім раптом схоплюється і в нестямі кидається з своїми кулачонками на Миколку.
– Таточку! За що вони… бідну конячку… вбили!”
Дорослі, бачачи цю картину, залишаються байдужими. Все найкраще, що несуть дорослі герої роману, Достоєвський пов’язує зі світом дитини.
Соню осяває ореол чистоти і навіть святості, і в цьому разючий контраст з її брудною справою. Страшна доля цієї дівчини-дитини – найбільш вагоме доказ злочинності суспільства. Адже діти не тільки тепло і світло для людей в сьогоденні, вони – їх майбутнє. Без них неможливе життя людства на землі.
Мало хто зумів так близько підійти до дитячої душі і так глибоко в неї проникнути, як Достоєвський. Та й не тільки в дитячу.
Достоєвський не пише про життя кожного дня. Герої його книг розкриваються перед читачем в години і дні таких подій, які можуть випасти на долю однієї людини один тільки раз у житті, а можуть і не випасти ніколи.
На похороні Ф. М. Достоєвського серед безлічі вінків був і вінок від дітей.
Читаючи твори Достоєвського, ми переймаємося співчуттям. Це дуже потрібне людині почуття: співчуття. Ми страждаємо разом з героями, і це збагачує наші душі. Хотілося б, щоб це розуміли всі.
Ф. М. Достоєвський – один з найбільших російських письменників, у його книгах підняті найскладніші філософські проблеми, які передаються читачам у формі захоплюючого читання з безліччю дивних думок, ідей, наприклад: “Життя хороша, і треба зробити так, щоб це міг підтвердити кожен”.
Творчість Достоєвського зробило потужний вплив на російську і світову літературу.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: