Багато може зробити для людини природа. Вона може нагодувати хлібом, напоїти чистою водою, здивувати своєю красою. Ось тільки захистити себе не може. Захист природи – це святий обов’язок і відповідальність кожного з нас. Ще раз переконуєшся в цьому після прочитання уривка з оповідання К. Р. Паустовського “Заячі лапи”.
Автор звертається до однієї з актуальних проблем сучасності – проблему відповідальності людини перед природою. Безумовно, сьогодні кожен має усвідомлювати відповідальність перед природою, оскільки ми і природа – одне нерозривне ціле.
Для того, щоб читач усвідомив свою відповідальність перед усім живим, автор розповідає зворушливу історію про те, як заєць врятував діда Ларіона під час розбушувався лісової пожежі. Письменник хоче нам сказати про те, що навіть на зло природа може відповісти нам добром: до пожежі дід Ларіон хотів застрелити саме цього зайця з рваним вухом, який потім вивів його з вогню. Паустовський К. Г. вважає, що не у всіх життєвих ситуаціях ми можемо покластися тільки на себе або на людей: “Смерть наздоганяла діда, хапала його за плечі, і в цей час з-під ніг у діда вискочив заєць. Дід побіг за зайцем. Він біг, плакав від страху і кричав: “Постривай, милий, не біжи так шибко!” Заєць вивів діда з вогню. Автор переконаний, що це спільне порятунок з вогню змусило діда Ларіона, людину все життя жила полюванням, тобто вбивством беззахисних тварин, повністю переглянути своє ставлення до природи, усвідомити свою провину перед нею.
К. Р. Паустовський приходить до висновку: людина повинна дбайливо ставитися до природи і до її лісовим мешканцям, нести відповідальність за ті вчинки, які здійснює по відношенню до природи.
Безумовно, автор тексту абсолютно правий у тому, що… кожен з нас у відповіді за природу, за все живе на Землі. Пора людству усвідомити, що вона – лише частина світу природи, яка живе, радує нас і не заслуговує зневажливого, споживацького ставлення до себе.
Проблема відповідального ставлення до природи – одна з головних проблем російської класичної літератури, в якій природа завжди очеловечена, наділена почуттями, душею; вона вразлива й терпляча, лагідна і велична. Така природа в зображенні М. М. Пришвіна. Його перу належить чимало творів, і всі вони присвячені природі. У казці-були “Комора сонця” автор висловив свої потаємні думки про взаємовідношення людини і природи. На думку письменника, якщо людина дійсно духовно сильний, то він не дозволить собі зневажливого, зарозумілого ставлення до природи: “Ми господарі нашої природи, а вона для нас комора сонця з великими скарбами життя”. Тільки в гармонії з природою, яка є наслідком відповідального ставлення до неї людини, кожен з нас здатний осягнути сенс життя.
Про відповідальність людини перед природою говорить французький письменник Антуан де Сент-Екзюпері. У казці “Маленький принц” автор вкладає в уста головного героя, Маленького принца, заклик до всього людства: “Встав вранці, вмився, привів себе в порядок – і відразу ж приведи в порядок свою планету”. Якщо б кожен житель Землі жив за цим правилом, то наша планета, наша природа була б в повній безпеці.
Таким чином, можна зробити висновок: якщо людина хоче зберегти Землю і всіх, що живуть на ній, він зобов’язаний дбайливо, відповідально ставитися до природи. Пам’ятати, що все живе має душу, все живе радіє або страждає залежно від поведінки людини. І заєць із казки К. Р. Паустовського завжди буде символізувати доброту природи, її незлобивость і вміння прощати.