У поезії Пушкіна

Є завжди щось особливо благородне, лагідне, ніжне, благоуханное й граціозне в усякому почутті Пушкіна. У цьому, читаючи його утвору, можна чудовим чином виховати в собі людину. До особливим властивостям його поезії належить її здатність розвивати в людях почуття витонченого і почуття гуманності, розуміючи під цим словом нескінченне повагу до гідності людини як людини.

Для мене А. С. Пушкін — ідеал. Ідеал культури, моральності, високих почуттів, життєвих принципів, поглядів, позицій. Його поезія — це саме життя з усіма її складнощами, переживаннями, проблемами і суперечностями. І в той же час — з усіма радощами, з захватом від щастя, любові, краси, надії. «Про, якщо б голос мій умів серця турбувати», — вигукував юний поет. Сьогодні його голос, як і десять, і п’ятдесят, і сто років тому хвилює, тривожить і будить наші серця.

І довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою Будив.

Ці слова великого поета виявилися пророчими. Його творчість справді пробуджує в наших душах світлі, найдобріші, піднесені почуття.

Вірші поета супроводжують нас все життя, починаючи з самого раннього дитинства. Хто з нас не пам’ятає чудового вступу до першого розділу поеми «Руслан і Людмила «, яке занурює нас в таємничий казковий світ:

У лукомор’я дуб зелений; Золотий ланцюг на дубі тому: І вдень і вночі кіт учений Все ходить по ланцюгу навколо; Іде праворуч — пісню заводить, Ліворуч — казку говорить.

А знамениті казки Пушкіна: «Казка про золотого півника», «Казка про царя Салтана. «, «Казка про рибака і рибку». Чарівні і повчальні, мудрі і веселі — скільки в них добра, народної мудрості, гумору, лукавства. А яким дивовижним по своїй красі поетичною мовою написані вони!

На все життя прищепили мені любов до природи, до сумної, але прекрасної пори року почуті ще в дитинстві рядки з вірша «Осінь»:

Сумовита пора! Очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна краса — Люблю я пишне природи увяданье, В багрец і в золото одягнені лісу, В їх сінях вітру шум і свіже дихання, І млою волнистою покриті небеса, І рідкісний сонця промінь, і перші морози, І віддалені сивий зими погрози.

Скільки ніжності, теплоти, скільки справжнього чарівництва, чудового чарівності укладено в цих рядках! Той, хто здатний так писати про природу, не може не любити її — щиро, всім серцем, зливаючись з нею і розчиняючись в її гармонії і красі. І кожен, хто читає ці рядки, не може встояти перед силою почуття поета, не може не полюбити навколишній світ так само віддано, так само ніжно і самозабутньо, як любив його Олександр Пушкін.

Природа для поета складала все: в ній він знаходив відповіді на багато життєвих питань, у ній шукав гармонії, якої так не вистачало йому в реальному житті, у неї черпав образи і слова, щоб висловити свої почуття, з нею порівнював навіть саме поетичне натхнення, як у вірші «Розмова книгопродавця з поетом».

В гармонії суперник мій

Був шум лісів, іль вихор буйний,

Іль іволги наспів живий.

Іль вночі моря гул глухий,

Іль шепіт річки тихоструйной.

Автор знаходить у природі найбільші цінності: волю, гармонію і красу. Саме ці цінності становили основу моральних критеріїв самого Пушкіна. Ідеали свободи, волі, справедливості поет завжди ставив понад усе. Особливо загострилося його відчуття свободи під час заслання. Воля для поета — це не тільки свобода народу від поневолювачів, це також свобода від ланцюгів долі», від власних пристрастей. Так, волелюбний герой «Кавказького бранця» біжить з тісних міст на волю, шукаючи повного розкріпачення, втомившись від духоти і замкнутості міського життя:

Коли б ти знала. Коли б ти уявляла Неволі задушливих міст! Там люди в купах, за огорожею, Не дихають ранковою прохолодою, Ні зовнішним запахом лугів. Любові соромляться, думки женуть, Торгують волею своєю, Глави під ідолами хилять І просять грошей та ланцюгів.

Таким прагненням до абсолютної свободи — фізичної та духовної — образи пройняті практично всіх позитивних героїв лірики Пушкіна. Ця тяга до звільнення від будь-яких пут, потяг до незалежності дуже близька моєму серцю.

Мені глибоко симпатичний ліричний герой А. С. Пушкіна тим, що завжди це — горда, самостійна особистість, яка знає собі ціну, має високі цілі й ідеали, що володіє внутрішньою силою, силою духу, наділена поетичної, піднесеною душею. Ця особистість не може жити в неволі, точно так само, як не може жити і на самоті — тому прагне не просто втекти, а знайти споріднену душу, знайти своє щастя серед людей.

Поет говорить про любов словами, сповненими силою, щирістю і чистотою. Звичайно, любов мінлива і скороминуща, але серце людини порожніє без неї і навіть у стражданні залишається піднесено-прекрасним. Тільки Пушкін міг так написати:

Мені сумно і легко; печаль моя светла; Печаль моя повна тобою.

Герой віршів А. С. Пушкіна — людина високих моральних якостей, чистої душі, щирих почуттів. Люблячи жінку, він може бажати тільки щастя — тому навіть при розставанні каже:

Я вас любив так искренно, так ніжно. Як дай вам бог улюбленої бути іншим.

» Що складає зміст дрібних п’єс Пушкіна? Майже завжди любов і дружба, почуття, найбільш володіють поетом і колишні безпосереднім джерелом щастя і горя всій його життя», — писав відомий російський критик В. Р. Бєлінський. Любов робить людину глибше і шляхетніше, допомагає йому побачити справжню красу людини і людських почуттів, збагачує його внутрішній світ, вносячи відраду і блаженство в його душу.

І серце знову горить і любить — тому, Що не любити воно не може.

І більше не треба слів — все зрозуміло, всі почуття поета негайно ж відгукуються в серці кожного, хто читає ці рядки.

Поезія Пушкіна близька і дорога мені тим, що вона змушує замислитися про сенс життя, про те, як потрібно жити, щоб залишити слід на Землі, залишитися в пам’яті прийдешніх поколінь. Його вірші вчать правильному, оптимістичному ставленні до життя, що буває так необхідно у хвилини душевних тривог, сумнівів і розчарувань. В такі хвилини я завжди відкриваю збірку віршів великого поета, зі сторінок якого звучать щирі впевнені слова:

Якщо життя тебе обдурить, Не сумуй, не гнівайся? У день зневіри змирися: День веселощів, вір, настане.

Жвавість, вразливість, здатність захоплюватися й захоплювати, гаряче серце, завжди спрагле любові і дружби, здатність привязываться до людини всіма силами душі, гарячий темперамент — ось відмінні риси ліричного героя у творах Пушкіна, те, що допомагало йому зберегти смак до життя, незважаючи на розчарування і складності творчого шляху самого поета. Цього вчимося й ми, читаючи його твори, спрямовані на виховання і вихваляння всього прекрасного, що є в людині. Лірика А. С. Пушкіна — прекрасна «школа життя», тому що в ній «І божество, і натхнення, і життя, і сльози, і любов».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: