У чому своєрідність патріотичної теми в ліриці Лермонтова

Тема патріотизму носить у поета різноманітний характер. У віршах про любов до батьківщини у Лермонтова немає якоїсь призывности та мажорних нот, це почуття не є чимось незвичайним для поета, а є невід’ємною частиною його життя. Лермонтов дуже важко сприймає страждання російського народу, і ці переживання стають докором Росії. У вірші 1828 рік «Скарги турка» поет звертається до розповідей про життя і долю людей своєї країни:

Там рано життя яка тяжка буває для людей,

Там за втіхами несеться укоризна,

Там стогне людина про рабства і ланцюгів!

У вірші «Батьківщина» Лермонтов розмірковує про своє ставлення до вітчизни. В перших же рядках поет говорить про «дивацтва» цієї любові:

Люблю вітчизну я, але дивною любов’ю!

Не переможе її розум мій.

Так чому ж любов Лермонтова до Росії — «дивна»? Він прив’язаний до іншого особі батьківщини — простим картин рідної природи, російської села. Це справді високе почуття, і «розум» його «не переможе».

У вірші створено живий поетичний образ батьківщини, основний зміст. наповнення якого — російська природа і народне життя. Тут виникає образ російського села, дорогий Лермонтову. Для нього батьківщина — в житті народу, в його простому побуті. Різноманітні деталі побуту: «хату, покриту соломою, з різьбленими віконницями вікно…», — поет перебирає в пам’яті з «втіхою» і любов’ю.

У вірші «Батьківщина» російське село — поетичне втілення вітчизни. Саме в цьому вірші виразно простежується селянська тема. Лермонтов співчутливо ставиться до селянства. Тут є відтінок смутку, на який найточніше вказує епітет: «сумних сіл». Але тут немає «світової скорботи», і цей відтінок смутку, присутній у сприйнятті рідної землі, цілком поєднується з життєстверджуючим, світлим настроєм.

Віршем «Батьківщина» Лермонтов стверджує свою любов до Росії, до Росії народної, селянської, до могутності і простору російської природи, пояснює душу народу. Також поет стверджує любов до руської землі, обробленою працею селянина. Лермонтов чітко перераховує чужі йому форми патріотизму. Він усуває від себе великодержавний патріотизм, байдуже говорить про «славу, купленої кров’ю» і «заповітних переказах» «темної старовини».

Лермонтов завжди знаходився у пошуку сильного національного характеру, вміє по-справжньому любити рідну землю. Тому вірш Бородіно займає особливе місце у творчості Лермонтова, в ньому присутній своєрідний діалог минулого і сьогодення. Оповідач, літній солдат, який пройшов війну 1812 року, засуджує молоде покоління: «Богатирі — не ви!» Він описує подвиги людей похилого віку, дорікаючи тим самим людей, які прийшли їм на зміну. Нове покоління, на думку оповідача і самого поета, навряд чи змогло б відстояти Батьківщину в боротьбі з Наполеоном.

Лермонтов показує, що всі воїни: і солдати, і офіцери — злилися в єдиному пориві. Вони не могли допустити навіть думки про перемогу ворога, про те, що вони «віддадуть Москви». Адже Москва для них невіддільна від Батьківщини.

У сьогодення ж поет бачить скоріше більше недоліків своєї батьківщини. Це породжує тимчасову неприязнь своєї країни, бажання покинути її:

Прощай немита Росія,

Країна рабів, країна панів…

Таким чином, ставлення Лермонтова до батьківщини вельми неоднозначно. Він не любить Росію офіційну, кріпосницьку. Поетові ближче простота сільських просторів і «танець п’яних мужиків». Хоча Лермонтов і бачить всі недоліки своєї країни, але любов його до неї не зменшується. Адже у Росії таке героїчне минуле, що можна сподіватися на «просвітлене майбутнє».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: