Твір знову двійка Решетніков

Федір Павлович Решетников – талановитий радянський живописець. Багатьом відомі його жанрові картини на теми Великої Вітчизняної війни, пейзажі, портрети і карикатури. Особливе місце в його творчості займає тема дитинства та сім’ї, яка дозволила художнику придбати славу цікавого оповідача історій про повсякденне життя простих радянських людей. А найбільш відомої і багатьма улюбленої картиною з цього циклу є “Знову двійка”.

Щоб написати цей твір, Решетніков часто бував на уроках в московських школах. Йому було цікаво спостерігати за реакцією емоціями учнів, які були не дуже старанними у навчанні. І не менш цікаво було спробувати уявити і відобразити на полотні те, як таких горе-учнів зустрічають вдома.

Для того, щоб написати образ головного героя цієї картини, художник позували по черзі чотири простих дворових хлопчика, яким він не відразу сказав, що буде писати з них двієчника. Тому можна сказати, що це збірний образ недбайливого учня. Картина “Знову двійка” – не просто жанрова замальовка. Це ціла історія, яка відкривається перед глядачами. У неї є своя передісторія і, напевно, будуть певні наслідки.

Прекрасним зимовим днем хлопчик прийшов додому зі школи. Судячи з усього, він учень міської початкової школи. На вигляд йому років вісім-дев’ять, щупленький, білявий, коротко стрижений і, ймовірно, шустренький. Вдома його зустрічають мама, старша сестра і молодший брат. Уроки давно закінчилися, дерев’яні ходики на стіні показують вже четверту годину дня, а він тільки з’явився. Як важко йому було переступити поріг дому! Це прикре відчуття на душі йому знайоме – двійку в школі довелося отримати не в перший раз. І він, напевно, з усіх сил намагався відтягнути цей неприємний момент, гуляв, як зазвичай, на вулиці з друзями-товаришами. В цьому можна не сумніватися. Він тримає в руках старий шкіряний бувалий портфель, який в теплу погоду служив йому в якості футбольного м’яча, а взимку на ньому так зручно з’їжджати з крижаної гірки. Тому і замок у нього зламався, та й сам він потріпався до такої міри, що довелося перев’язати його довгою міцною мотузкою, щоб підручники і зошити не розсипалися по дорозі. А сьогодні з портфеля, так зрадницьки визирають ковзани! Як весело було на них ковзати по замерзлому ставку, коли особа обпікає легкий морозець! Щоки хлопчика злегка розчервонілися, а ось вуха палають, напевно, від сорому: адже тепер треба тримати відповідь перед мамою. Герой ще не встиг роздягнутися з вулиці. На ньому довга, нижче колін, зимовий коричневе пальто з хутряним комірцем. Верхні ґудзики розстебнулися. На хлопчика темно-синя шкільна форма, а на ногах чобітки або валянки з новенькими, блискучими, наче лакованими, галошками. Ось він увійшов у кімнату і став, похнюплений, в очікуванні докорів. Весь його зовнішній вигляд зображує трагізм ситуації: він злегка опустив свою світлу скуйовджену голову, погляд сумних темних очей спрямований вниз – він не сміє поглянути на своїх рідних, лоб зморщився, брови зсунулися, губи склалися бантиком, щоки трохи надулися, а плечі безвільно опустилися, ніби на них поклали невидимий тягар. Вкотре члени сім’ї почують його винувату мова: “Сам не розумію, як так вийшло…. Мені дуже соромно. Я так більше не буду, я виправлюся”. Композиційно картина побудована так, що головний герой вже стоїть у кутку, щоправда, поки ще картини. Всі інші герої цього сюжету розташовані в глибині кімнати. Тому мимоволі увага прикута саме до недбайливому учневі.

Мама дітей – молода проста радянська жінка. Вона вже прийшла… роботи, переодяглася у домашній одяг і поралась по господарству. На ній смугастий коричнево-оранжевий фартух, на голові по-простому зав’язаний темно-синій з невеликим жовтим малюнком хустку, щоб волосся не заважали займатися справами. Вона турботлива мама і хороша господиня: всі діти охайно одягнені, а в будинку чистота і порядок. Коли син увійшов у квартиру, їй довелося відірватися від домашніх справ. Вона відразу зрозуміла по його зовнішньому вигляду, що хороших новин чекати не доводиться, і в розладі присіла на стілець біля великого обіднього столу. Її руки складені на колінах і зчеплені в замок. Вона з сумом дивиться на горі-учня, її губи щільно стиснулися в тонку лінію. Вкотре вона запитує сина: “Ну і що мені з тобою робити, горе ти моє цибульне?”.

Старша сестра – серйозна дівчинка, зразкова учениця середньої ланки, піонерка. Вона вивчила всі уроки на завтра і збирає в новенький портфель підручники і зошити. На ній охайна коричнева шкільна форма з повсякденним чорним фартухом, на шиї – червоний піонерський галстук. Волосся акуратно заплетене синіми стрічками в дві тугі кіски. Вона стоїть біля обіднього столу з відкритим підручником і, схиливши голову набік, докірливо дивиться на свого молодшого брата. В її очах рішучий осуд і нерозуміння: “Ну що – знову двійка? Як же так можна безвідповідально ставитися до навчання? Скільки ти ще будеш засмучувати маму своїми оцінками?”.

Молодший брат головного героя ще не ходить у школу і йому невідомі навчальні проблеми. Він весело катається по квартирі на новенькому двоколісному велосипеді. На ньому широкі коричневі домашні брючки, біло-блакитний светр, з-під якого виглядає світла сорочка, на ногах домашні тапочки. Його забавляє склалася ситуація. Він знає, що зараз його старшому братові дістанеться, як бувало вже не раз. З дитячою безпосередністю та цікавістю він дивиться на нього і посміхається: “Ех, потрапить тобі зараз!”.

Єдиний, хто з радістю зустрічає хлопчика зі школи, – це вірний пес. Дворняжка світлого окрасу з великими коричневими плямами кинулась зустрічати свого маленького господаря, стала встрибувати на нього лапами і виляти хвостом. Вона цілий день його чекала, нарешті дочекалася і тепер впевнена, що зараз вони разом підуть на вулицю гуляти, бігати по заметах, як вчора.

Живе сім’я головного героя просто, у відносному, за радянськими мірками, достатку. Велика двокімнатна квартира. У світлій дитячій кімнаті на вікні стоїть модний по тим часам квітка фікус, на стіні – величезна карта світу. У парадній кімнаті, де відбувається основна дія, на підлозі постелений нехай старенький і витертий, але справжній вовняної візерунчастий килим. На стіні висять дерев’яні ходики, в кутку стоїть швейна машинка, на якій мама ночами при світлі настільної лампи шиє дітям одяг. Є дерев’яний буфет. На темно-синіх стінах розвішані репродукції з картинами. Цікаво, що на одній з них – робота самого Ф. П. Решетнікова, виконана ним кількома роками раніше. Називається вона “Прибув на канікули”. Тільки сюжет цієї картини більш життєрадісний: на ній хлопчик-курсант прибув додому й бадьоро, з запалом звітує перед своїм дідусем за успішне навчання. Напевно, це натяк усім недбайливим учням: ось до чого треба всім прагнути, осягаючи ази науки.

Мені дуже подобається ця картина, адже художник зумів так точно відобразити емоції і головного героя, і членів його сім’ї. Цей відображений сюжет такий зворушливий, простий і всім зрозумілий. Шкода недбайливого учня. Хочеться вірити, що це – його остання двійка, і далі його навчання піде на лад.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: