Три дні ми чекали справжньої битви. Вже Москва за нами, куди відступати?
У той вечір у нас було тихо. Нудьгували, відпочивали, набиралися сил. Я штик точив, ну, і бурчав, звичайно. А як не обурюватися, коли ворог цей, француз, вже святкує перемогу? Стривай, ще покажемо тобі! Проженемо з нашої землі.
Ще я думав про сім’ю, згадував дітлахів. Як там моя бідна дружина без підмоги? Ну, нічого, ось скоро розгромимо ворогів, а то ж під їх владою це не життя все одно.
І так все гарно було з ранку! Перед боєм помічаєш красу кожної гілочки, ніби наостанок. Це завжди так – зовсім не погана прикмета.
Почався бій. І гармати тут же били, ядра пролітали. Спочатку-то французи рівно на нас пішли, тут лише б не боятися ніяких земних справ. Але скоро кинули своє це побудова вплуталися врукопашну. Скільки загинуло! Мої приятелі всі полягли, бідолахи. Одного вибухом накрило, другий напоровся на… штик. Я сам яким чудом уцілів?
Битву цю не забути. Гуркіт, крики, барабани, сполохи, жар, запах крові, відвага. Так, я ніби і болю не відчував, поки битва не завершилася. Тільки після відчув, як навалилося на мене все: втома, біль, навіть страх… Що далі-то? Не дарма наші гинули? І я на душу гріх брав, хоча в війні нічого не поробиш: або ми їх, або вони…
В житті не все буває гладко, як іноді хочеться, або думається. Найчастіше, буває набагато важче. Але треба жити, треба якось існувати, думати і про інших, так як найчастіше, багато люди, істоти, залежать від нас
Неможливо прожити життя і не помилятися. Помилка здійснює кожна людина і кожне покоління, яке живе на землі. Не здійснюючи помилок неможливо отримати досвід.
Тема добра і зла стара як світ. Здавна ці два кардинально протилежних поняття ведуть боротьбу за право перемогти один над одним.