«Цар-риба» — великий твір, що складається з окремих оповідань. Кожен з цих оповідань — окрема історія. Але всі вони об’єднані однією загальною ідеєю, у всіх звучить один і той же питання: яким же повинен бути справжній господар землі — землі як поля Землі як планети?
Висловлюючи свою незадоволеність відбуваються в людському суспільстві процесами, ставленням людей до навколишнього світу природи, висловлюючи тривогу, занепокоєння про моральні мотиви поведінки героїв, письменник ставить собі і нам «злі питання», вимагає замислитися над тим, як ми живемо, що відбувається і чим наші вчинки відгукнуться.
Все своє творче життя Астаф’єв Ст. присвятив вирішенню найбільш значних проблем часу, пошукам шляхів удосконалення особистості, прагнення розбудити в людях почуття жалю. І «Цар-рибу» можна сміливо назвати самим великим досягненням письменника в цій області.
Почавши з роздумів про роль природи, про актуальні в наш час екологічних проблемах, автор поступово переводить увагу на недбале ставлення людей до цих «нічийним» багатств. І ось вже розповідь про землі, лісах, річках, полях переростає в оповідання про нас самих, про душі, про моральність, про людяність.
Природа створила все живе і самої людини, і він, людина, зобов’язаний берегти і любити її як власну матір. На жаль, в житті все відбувається далеко не з цим справедливим і гуманним законами. Астаф’єв ст., наділений чуйним серцем і багатою душею, не міг залишатися байдужим до проявів людської жорстокості, заздрощів і злоби. Тому у своєму творі він обрушується з відкритою критикою і осудженням на злочинців проти природи — браконьєрів. Навіть у тих випадках, коли автор не говорить прямо і не звинувачує своїх героїв, їх образи, стиль
Їх життя, їх долі розкривають перед нами справжнє обличчя цих людей. Всі вони однаково неприємні, викликають протест і осуд.
Варто тільки поглянути ближче на таких «видатних» браконьєрів, як Дамка, Гуркотіло, Командор і Игнатьич, тут же перед очима виразно постає мальовнича картина життя всього селища, подібного селища Чуш. Тут всі жителі тільки тим і заклопотані, як би побільше «урвати, загарбати, забрати в свою хату, в підвал, в потайні ями з льодом, яка є майже в кожному чушанском дворі».
У цій своєрідній базі браконьєрства створена благодатний грунт, яка вирощує всіляких «джентльменів удачі» — капітанів-хапуг, браконьєрів, дівчат з життєвою позицією споживача.
Звичайно ж, природа для таких людей не може бути нічим, крім як джерелом наживи. Вони вбивають, знищують тварин — вже не заради підтримки, власного життя (у підвалах запасів вистачило б на кілька життів), а заради спортивного інтересу, заради якогось звіриного задоволення.
Таким ось цілком «нормальним» чушанцем, байдужим до громадської роботи, з дитинства одержимим пристрастю до рибної ловлі, виявляється і начебто зібраний, твереза людина, не хапуга, Игнатьич.