Євген скрізь відчував себе зайвим і самотнім, йому складно було знайти собі споріднену душу або хоча б однодумця. Тетяна ж у власній родині була немов “дівчинкою чужий”. Їй були чужі панували тоді у вищому світі порядки, вона бажала зовсім іншого.
Не дивно, що серед усіх чоловіків свого оточення Тетяна вибрала саме Онєгіна. Він залучив її своїми поглядами, розумом і манерами. Думаю, в цьому зіграла роль деяка відстороненість героя, що створювала навколо нього легкий ореол загадковості.
На жаль, Євген не зміг оцінити щирих поривань дівчини. Вона по наївності і неискушенности в любовних справах написала йому листа з освідченням, але Онєгін відповів їй відмовою. Він не вмів любити і не цінував цього почуття. Євген рано пізнав “мистецтво пристрасті ніжною” і не вірив у любов. Головною рисою його характеру є… егоїзм і навіть, в деякій мірі, цинізм. Тому Євген і не подумав щадити ніжні почуття Ларіної.
Однак, через кілька років, коли Тетяна стала вже заміжньою жінкою, княгинею, гордої і недоступною, Євген зустрів її знову і закохався. Герої помінялися місцями. Онєгін зізнався у своїх почуттях, але Тетяна виявила шляхетність своєї душі. Вона не пішла на зраду чоловікові, незважаючи на те, що все ще відчувала почуття до Євгена.
Онєгін постає перед нами “зайвою людиною”. Він не позбавлений позитивних якостей, але відірваний від суспільства і сконцентрований на власній персоні. Тетяна ж виступає позитивною героїнею. Вона добра, чесна, вірна і щира. Думаю, у цієї героїні багато спільного з Наташею Ростової з “Війни і миру”. Онєгін прогаяв час і втратив свій шанс на щастя, але, можливо, такою була їхня доля.