Любовна лірика завжди є найбільш емоційною, ніжною, піднесеною, найкрасивішою. А. С. Пушкін, як ніхто інший, у своєму вірші “Я помню чудное мгновенье…” зміг передати той захват, ті щирі, яскраві почуття, запам’ятовуються на все життя враження, коли раптово, вперше бачиш “милі риси”, які перевертають душу і окриляють серце.
Вірш створене поетом у 1825 році. Воно присвячено Ганні Петрівні Керн, яку Пушкін вперше зустрів у Петербурзі в 1819 році, а потім, через кілька років, – у Тригірському (поблизу Михайлівського). Друга зустріч стала подією у житті Пушкіна. Поет закохався у Керн і був любимо нею. Натхненний любов’ю, він пише: “Я помню чудное мгновенье…”.
У вірші досить точно відтворена історія пушкінській любові. Тут є вказівка на Михайлівську посилання (“В глушині, в темряві ув’язнення, Тяглися тихо дні мої”), і на зустріч з Керн – і першу, і зустрічі у Тригірському (“І ось знову з’явилася ти…”). Історія цієї любові, силою пушкінського високого поетичного дару, набуває для нас не тільки приватне, конкретне, а й загальне значення. Нам здається, що поет і від нашого імені, від імені всякого люблячого людини звертається до коханої.
Героїня вірша піднімається Пушкіним до поетичного ідеалу. Образно це виражається словами, взятими з вірша Жуковського, – “геній чистої краси”. Ці Слова повторюються двічі – на початку та в кінці, вони стають наскрізним мотивом вірша, надаючи йому цілісність.
Поет малює у вірші ідеальний, небесний образ жінки, чужий всьому земному. Ліричний герой називає її “генієм чистої краси”, “божеством”, захоплюючись її милими, небесними рисами. Але це не просто любовне послання, в якому автор висловлює захоплення гарненькою жінкою. Це свого роду поетична біографія: “душі настав пробудження” після духовної кризи і з’явилася любов – незмінний супутник поезії. Безжиттєвість, самотність посилання, “морок ув’язнення” знищили кохання, але… вона знову прийшла і принесла з собою ще більш сильні почуття, ніж колишні. Натомість “томленья суму безнадійної” до поета приходить “захват” силою любові, повнотою життя.
Так тендітна краса здатна перемогти “бур порив бунтівний”, а лише одне “чудное мгновенье” сильніше довгих років ув’язнення. Це є справжнє диво кохання, завдяки якому воскресли “і божество, і натхнення, і життя, і сльози”. Для Пушкіна любити – значить жити і творити, любов – велике джерело натхнення.
Для того щоб більш точно, образно розповісти про душевний стан героя, поет використовує епітети: “чудное мгновенье”, “смуток безнадійна”, “небесні риси”. Образне визначення “геній чистої краси” використаний двічі, щоб підкреслити зовнішній і внутрішній вигляд прекрасної дівчини. Для передачі зміни настрою використані наступні дієслова: “пам’ятаю”, “звучав”, “снилися”, “розвіяв”, “забув”, “тягнулися”, “настав пробудження”, “б’ється”, “воскресли”.
Композицію вірша можна умовно розділити на три частини, які різняться і за змістом і настроєм героя. У першій частині йдеться про те, як у серці поета живуть враження про зустріч з милим створінням, як звучить у нього її голос, як сняться її риси. У другій частині він переживає дні “у темряві ув’язнення”, де і душа його перебуває в полоні, він живе “без божества, без натхнення”. У третій частині автор знову щасливим, його душа знову прокинулася, вона знову любить і співає.
Композиція є кільцевої. Вірш починається зі згадки “дивовижного миті”, коли перед поетом постає “швидкоплинне бачення”. Закінчується новою зустріччю з дівчиною, яка знову подарувала поетові настільки ж несподівані і яскраві враження.
Кохання у поезії Пушкіна – це глибоке, морально чисте почуття, нескінченно ніжне і самовіддане, ушляхетнює і очищає людину. Навіть коли їй немає відгуку, любов – це дар життя. Це почуття дуже багато означало для поета, адже для нього любити – означало жити і, головне, творити.