У нашому сучасному світі, насиченому суєтою, поспіхом, інформацією, кризами, є свої герої. Про них не розповідають по телевізору, їм не вішають медалі на груди. Це прості люди, які живуть по совісті.
Таких героїв досить багато серед нас: озирнись і ти обов’язково побачиш чиїсь розумні очі, почути добре слово. Кожен день на нас чекають якісь справи, всі ми кудись поспішаємо, поспішаємо, нічого не помічаючи навколо, а адже іноді варто дивитися по сторонах. Деколи впадеш на ожеледі, хтось допоможе піднятися, так би мовити, “протягне руку допомоги”- ось він, герой, спасибі! А хтось пройде мимо – адже у нього і своїх клопотів повно…
Як ти ставишся до людей, так і вони будуть ставитися до тебе.
Але справжній герой не буде чекати похвалу, він піде далі, освітлюючи все навколо своєю посмішкою, назустріч труднощам і перемог. Перемогам, швидше, над самим собою: над своєю лінню, що часом находить, як хвиля, і забирає на диван, до телевізора; над своїм егоїзмом, який час від часу змушує думати тільки про себе, не звертаючи уваги на потреби інших. Так, все це властиво і герою нашого часу, вся різниця в тому, що він вміє переборювати свої слабкості… і йти далі до своєї мети.
Я вважаю, що герой нашого часу – це той чоловік, який працює на благо суспільства, тобто любить свою роботу і віддається їй повністю, він весь час до чогось прагне: живе, бачачи перед собою мету. Нехай наш герой не директор, не начальник, а просто робітник, вихователька дитячого садка, вчитель, лікар і т. д. Але він робить свою справу щиро, професійно, азартно, зацікавлено. Це і є справжнє геройство в наш час – бути відданим своїй справі, захопленим їм.
Думаю, що герой нашого часу вірить у майбутнє своєї країни і, звичайно ж, бере близько до серця біди інших, незнайомих йому людей. Ці якості простого людини дозволяють поки ще існувати нашому російському суспільству. А чи це не ознака мужності і героїзму – залишатися людиною, незважаючи ні на які труднощі?
Чи можна мені і таким, як я, стати героями нашого часу? Думаю, так. Якщо ми зрозуміємо, що життя у нас лише одне, і прожити його треба так, щоб ми пишалися наші батьки, діти, онуки і правнуки, тоді вся країна стане героїчної, якою вона була під час Великої Вітчизняної війни.