Свобода – це ключове поняття у П-на. Ця тема виникає в його творчості постійно. Він досліджує різні види свободи, переосмислює і видоизменя-ет їх зміст. Протягом усього творчого шляху погляди П-на на свободу змінювалися.
На ранню творчість П-на справила вплив особлива атмо-сфера Ліцею. Там вселяли високі принципи, пропо-ведовали природне право кожної людини на свободу, незалежність суджень і вчинків.
Під впливом цих ідей у 1815 році П пише вірш “Лицинию”. Доля Риму являє для поета великий інтерес. Через його історію він намагається зрозуміти загальні закони розвитку людства. У цьому творі П пише: “Свободою Рим зріс, а рабством погублений”.
Дуже важлива для розуміння творчості раннього П-ода “Вільність” (1817 р). У цьому творі П говорить про те, що такі поняття, як Свобода і Закон, невіддільні один від одного.
У 1818 році П пише вірш “До Н. Я. Плюсковой”, у якому викладе своє політичне кредо тих років: “Свободу лише учася славити… я не воч-ден царів забавить… любов і таємна свобода вселяли серцю гімн простий, і непідкупний голос мій був відлуння російського народу”.
У творчості юного П-на визначальними є громадянські мотиви. Він часто раз-мышляет про Росію, про її історію-чеський долю, про російською наро-де. У 1819 році під враженням від поїздки в Михайлівське П пише вірш “Село”, яке ділиться на дві частини. У першій він описує красу природи, її гармонійність. Споглядання цих спокійних, мирних картин утихомирює його душу, служить джерелом натхнення. У другій частині вірша “Село” поет показує, як людина руйнує гармонич-ність природи, порушуючи її закон – кожна людина народжується вільною. Перед ним виникають картини “рабства худого” і “панства дикого”: Тут тяжкий ярем до труни всі тягнуть, Надій і схильностей в душі плекати не сміючи, Тут діви юні цветутДля примхи бесчувствен-ної лиходія. Тому вірш закінчується болісним питання-му: “Побачу ль, про друзі! народ неугнетенный…” У 1823 році П переживає глибоку кризу, вираз якого ми знаходимо у вірші-творіння “Свободи сіяч пустельний…”. На відміну від декабристів, П зрозумів всю преждевеременность своїх при-зывов до свободи, які не були і не могли бути почуті забитим народом: Свободи сіяч пустельний, Я вийшов рано, до зірки…Поет усвідомив безнадійність устремлінь майбутніх декабрис-тів і відійшов від образної системи їх поетики. Вичерпавши її можливості,… він перестав інтері-сунутися колишніх, більш вузьким поняттям свободи. Тепер головним предметом його турбот стає усвідомлення свого генія, свого “я”, тобто прагнення самому будувати своє життя незалежно від суспільства і держави, щоб людина сама могла втілитися і розвинутися. П-ну потрібна була не стільки політична свобода, скільки особиста незалежність. І з 1826 року колишніх гімнів свободу в його творчості ми не знайдемо.
Однак П не міг не відгукнутися на ті важливі для Росії події, які про-вийшли 14 грудня 1825 року. Повстання декабристів застало поета в Михайлівському, в засланні, але він щиро пере-живал за своїх друзів і підтри-живал їх у своїх произведе-ниях. В 1827 році він пише вірш “Аріон”. У цьому вірші П-н розмірковує про свою долю, яка пере-регла його від каторги і смерті, бо він – поет. Загинули всі (“і кормщик і плавець”), лише він, “таємничий співак, на берег викинутий грозою” і “гімни колишні” співає. Це ідеали свободи, не залишали його ніколи.
Поступово в ліриці П-на теми свободи і рабства стають більш філософськи-ми. З них зникає пряма соціальна і політична ок-раска. Вірш “Анчар” (1828 р) свідомо позбавлене поетом усіляких конкретних прийме місця і часу, але у раба, який “слухняно в шлях потік” і покірно помер “у ніг непереможного владики”, ми бачимо російський народ, його трагичекую долю. П гостро відчував ту істину, яку сформулював Герцен: “Неможливо звільнити людину ззовні, поки вона не вільна зсередини”. І поняття свободи у поета з роками стає саме поняттям внутрішньої, духовної свободи. Особливо це яскраво виражено у вірші “З Пинде-монті” (1836 м). В цьому творі стверджується незалежність і самоцінність морального життя людини. Його інтелектуальна і духів-ва проблематика полягає в роздумах над темою політичної, моральної, особистої і духовної свободи. До цього часу поет зрозумів, що навіть повна свобода слова бессмыс-ленна в суспільстві, де відсутня мораль, совість і страх перед Богом. Всяка спроба державного служіння в ситуації морального зла, що панує в суспільстві, виявляється смішний. Уявлення про щастя у П-тепер асоціюється з можливістю “за примхою своєї поневірятися тут і там, дивуючись божественним красот природи…”. “Ось щастя! ось права…” – вигукує П в кінці вірша. Так П зобразив концепцію ідеального шляху і ідеальної свободи.