Твір “Війна не жіноче обличчя”

У війні немає нічого жіночого, крім жіночого роду в слові “війна”. Кров, смерть, бруд, насильство – все це ніяк не може стояти поруч з ніжної та витонченої жінкою, турботливою мамою і берегинею домашнього вогнища. Але, на жаль, жорстока і всеразрушающая сила прирівнює всіх: чоловіків, жінок і навіть дітей.

У книзі зібрані голоси різних жінок, які розповідають про свою долю, в яку нахабно і без попиту постукала війна. Через всю книгу проходить думка, що війна – це в першу чергу вбивство, а потім важка робота і навіть звичайне життя. Так, жінкам доводилося існувати в умовах війни, любити, чекати з фронту і самим брати в руки зброю. Разом з трагічними смертями, кров’ю і жорстокістю, жінки вносять у війну легкість, пісні і свою безпосередність.

Але, в теж час війна – це найстрашніше, що може трапитися з жінкою. Адже вона-мати, вона дарує життя, а тут доводиться її забирати. Жінці набагато важче вбити, натиснути на курок і забрати життя. Це не жіноча справа. До болю в душі мені шкода ту жінку, якій доводилося вбивати, а потім кожну ніч згадувати і мучитись. Те, що пережили наші бабусі та прабабусі на війні, вони вже ніколи не забудуть. Це страшний сон, який, на жаль, став реальністю.

Спогади про війну в оповіданнях Світлани Алексієвич, щирі, чесні, без пом’якшення. Ця книга не може нікого залишити байдужим, адже вона оголює жіночу душу, розповідаючи найбільші таємниці, якими не дуже то і хочеться ділитися. Книга вийшла дуже відвертою. Багато видавництва відмовляли Світлані в публікації, називаючи війну, описану в книзі, занадто страшною. А вона не страшна, вона така, як є.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: