Твір “Творчість Фета і Тютчева”

Афанасій Афанасійович Фет і Федір Іванович Тютчев були одними з видатних поетів другої половини 19 століття. Творчість їх помітно відрізняється від інших діячів пера того часу.

Твори обох цих поетів легкі для сприйняття. І Фет і Тютчев оспівували природу, як ніхто другий не вмів саме так це зробити. А світ природи був не відділимо, в їх сприйнятті, від душевного світу людини. У багатьох віршах порушені питання филосфско-психологічного характеру. І обидва поета так глибоко могли заглянути в душу, або ж всього в декількох чотиривірші показати так багато.

Присвячуючи, здебільшого, свої твори природного та духовного світів, поети не могли залишатися в стороні від того, що відбувалося навколо. Проте, вони своєрідно висловлювали свої думки, не посилюючи твори політичними поглядами. Так, Тютчев у вірші “Наш век” вірно помічає те, що не плоть нині схильна растленью, а дух людини. Каже поет в цих рядках про те, що люди, обретши світло, продовжують нарікати і бунтувати, створюючи погибель для себе. А у вірші “Два єдності” він закликає російський народ згуртуватися, щоб уникнути долі Заходу, де ллється кров.

Основними ж мотивами лірики цих письменників залишаються природа і любов, нерозривно пов’язані і між собою, і з внутрішнім світом людини. Переходи в їх творах від витонченого і захоплюючого, не дивлячись на свою простоту, опису природної картини до почуттів і переживань відбувається плавно, органічно. Зливаючись в одне, обидва ці світу залишають незабутнє враження…. Обидва поета сприймають любов, як найбільший дар, який приніс і радість, і страждання.

Як живо постають перед читачем в їх рядках такі звичайні явища як зміна пір року, або настання ранку. Бачити все це в таких фарбах – справжній дар поета. Це потрібно не тільки побачити, але й зуміти передати словами. Словами безсмертними, які і після багатьох років будуть звучати і малювати знову і знову перед очима читають їх ці картини: як кожною гілкою пробуджується ліс, як біжать весняні струмки, будячи сонні берега, як спить взимку ліс, занурений у казкові мрії, навіяні чародійкою-взимку.

Філософські питання, часом, зачіпаються в творах, розкриваючись через поведінку природи. Так, Тютчев у вірші “Весна”. задаючи питання, що ж встоїть перед цим проявом, плавно переходить до роздумів про те, що все йде своєю чергою. У рядках він висловлює це тим, що весна настає не дивлячись ні на що, не знаючи ні горя, ні зла. Вона підвладна лише своїми законами. Вона блаженна і байдужа. Так він представляє загальний хід часу.

У віршах Тютчева і Фета постає світ, повний почуттів і мрій, і певних переживань. Він прекрасний і сповнений, одночасно, радості, і смутку, і простого зрозумілого почуття, і неосяжного. Природа – супутник й співрозмовник для поетів, та середовище проживання людини. Але, не дивлячись на те, що вона супроводжує всім почуттів і переживань, втиснути її в рамки людського розуміння неможливо. Вона кориться лише своїм принципам.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: