Пушкін був геніальним поетом 19 століття. Він залишив нам безліч безсмертних творів, які посіли гідне місце у світовій літературі. Важливе місце в ліриці Олександра Сергійовича відводиться темі пір року і природи в цілому.
“Сумовита пора! Очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна краса…” Автор створив ці рядки болдінською осінню 1833 року. Він вклав у них всю свою любов до рідної природи, пишною і величною осінньої краси, визнаючи, що улюблена його пора – це осінь.
І дійсно, чи можна не милуватися восени? Вона наповнює природу умиротворенням і спокоєм: літньої спеки вже немає, але сонячні промені все ще радують, листя набуває весь спектр відтінків від золотисто-жовтого до багряного. Сувору красу золотої осені не можуть затьмарити навіть сірі похмурі хмари і дощі.
Пушкін пише про неосяжних просторах землі руській, про палітрі… осінніх фарб і чарівності смутного пейзажу. Серце поета безповоротно віддано осені. З властивим йому майстерністю автор передає красу рідних місць, здавалося б, таких звичних і буденних. По-новому розкривається сутність картин, знайомих нам з дитинства. У цьому Пушкіну допомагають поетичні образи.
Все це показує веселий характер поета, його життєлюбність, силу духу, печаль і самотність його душі, стали вірними супутниками Олександра Сергійовича на засланні. Через його поезію ми можемо ближче познайомитися з самим автором, зрозуміти, про що він думав, чим жив, до чого прагнув.
Описи природи у віршах Пушкіна вражають своєю реалістичністю – дуже правдиво автор показує навколишній світ, те, чого ми в повсякденній суєті просто не помічаємо. Він бачить природу поглядом художника, помічає яскраві, незвичайні риси.
Великий поет підносить нам осінь дійсно прекрасною порою, яка гідна милування.