Є книги, які, взявши одного разу в руки, хочеться перечитувати не раз. Вони притягують читача, захоплюючи в далеке минуле і вказуючи шлях у майбутнє.
Одним з таких шедеврів є «Слово о полку Ігоревім». Створене в 1185 році, воно і донині вражає своєю актуальністю і мудрістю. І невипадково це творіння, глибокими коренями пов’язане з культурою народу, вважається пам’яткою давньоруської літератури. Як відомо, для творів цього жанру неприйнятний був художній вимисел. Їй притаманний виключно історичний характер. Опис реальних історичних подій і є основа творів давньоруської літератури.
Вже з назви можна визначити тематику «Слова…». Приводом для його написання став похід князя Ігоря Святославича на половців. Цей похід виявився невдалим: дружина Ігоря була розбита, а сам сіверський князь полонений.
Підтримку нечисленного війська хороброго, але необачного князя надали його брат Всеволод, син Володимир і племінник Святослав Ольгович. Однак кількісна перевага половців вирішив результат битви. Ця поразка мала трагічні наслідки не тільки для учасників кампанії, але і для всього російського народу. Окрилені перемогою, половці все частіше почали вторгатися в межі землі руської.
Дуже зворушливий образ природи у творі. Вона є повноправним героєм. Природа в «Слові…» попереджає, забороняє, допомагає, плаче, пророкує…
Перед походом на російські полки падає темна тінь. Але сонячне затемнення не зупиняє Ігоря. Він знехтував попередженням сонця, яке закриває йому шлях непроглядній темрявою. Не лякає Ігоря і вибухнула гроза. Вся природа повстала проти висунення російських військ. Птахи і звірі турбуються за воїнів.
Зовсім інше відношення до сил природи у дружини Ігоря Ярославни. Саме до них вона звертається за допомогою, волаючи про порятунок чоловіка та його дружини.
І знову сколихнулася природа. Море заграло, промчав до рідного північ вихор… Сам господь вказує Ігорю шлях додому. Природа радіє за повернення відважного князя.
Однак наслідки походу плачевні для землі руської, яка була роздроблена на безліч князівств. Постійні міжусобиці послаблювали Русь зсередини. Князі прагнули до зміцнення і розширення своїх територій, забуваючи про головну загрозу, що виходила ззовні.
Усвідомлення цієї простої істини і народжує в душі великого Святослава думки, висловлені в його «золотому слові». З болем запитує він про те, де ж доблесні російські князі та їхні слуги. Він згадує часи, коли вони з ножами, без щитів йшли захищати руську землю. Зі сльозами Святослав закликає руських князів до єднання. Тільки разом можна захистити рідну сторону від почастішали ворожих набігів.
І невипадково «золоте слово» Святослава переходить у монолог автора. Такий прийом свідчить про те, що думки князя поділяє і автор «Слова о полку Ігоревім».
Твір актуальний і донині. Воно покликане вберегти російський народ від невірного історичного кроку. Сьогодні, коли Росію намагаються підірвати зсередини, необхідно пам’ятати сумні уроки історії.