Твір “Серце віддаю дітям”

Враження дитинства, напевно, одні з найдорожчих і значущих спогадів в людському житті. Місця, з якими пов’язане становлення особистості, назавжди залишаються в пам’яті, і іноді ми подумки повертаємося у цей світ, прикрашений яскравими фарбами.
Яку ж роль відіграє вихователь у житті маленької людини, переступаючи поріг дитячого садка? Над цією проблемою я розмірковую з того самого дня, коли прийшла працювати у 2007 році в дитячий сад під чуйним і доброзичливим керівництвом Стародубцевої Ольги Миколаївни. Деякий час я працювала в якості помічника вихователя. Вже тоді мене зацікавила педагогічна діяльність, і над пропозицією Ольги Миколаївни “піти вчитися” я роздумувала недовго. Час пролетів непомітно. І ось довгоочікуваний 2011 рік і я дипломований фахівець дошкільної установи.
Так в чому полягає робота вихователя? І чи можна назвати її роботою? Я ніколи не замислювалася про любов до чужих дітей. Але працюючи вихователем, я полюбила їх по-справжньому. Я люблю їх різних: з посмішкою на обличчі, з слезинками на очах, з надутими щічками і з брудними мордочками. Кожен дошкільник індивідуальний, кожного потрібен свій підхід, свій ключик. Тільки тоді відкриється душа цієї маленької людини, з’явиться довіра.
Отже. мама йде на роботу, передаючи тобі з рук в руки найдорожче, що у неї є – свого малюка. Особливо важко це розставання в ясельній групі, де я працюю в даний момент. Почуття гордості з’являється в моїй душі за педагогічну діяльність тоді, коли малюк відпускає руку мами і йде з посмішкою до мене, простягаючи свої рученята.
І тому, на мій погляд, дуже важливо, щоб саме в цей період, коли закладаються основи всебічного розвитку дитини, поряд була людина, з яким діти можуть довіряти, задавати свої допитливі питання, навчить малювати, ліпити, прочитає добру казку і пограє з ними.
При роботі з дітьми важливо дати їм зрозуміти, що я для них не тільки педагог, але і друг, якому можна довірити свої таємниці, образи, радості і навіть секрети. Так само я вважаю, що:

1. Дитину треба приймати такою, яка вона є.
2. Виховувати треба не тільки словом, а й особистим прикладом.
3. Знаходити в дитині більше хорошого і говорити про його достоїнства.

Працюючи вихователем, я зрозуміла, що це моє покликання. Для мене важливі інтереси дитини, вся моя діяльність будується (наприклад, за принципом особистісно – орієнтованого ) підходу. Особливе значення приділяю створенню у групі (предметно-розвивального середовища, яка багато в чому сприяє появі у дитини потреби в спілкуванні з однолітка, а також щоденна підготовка до занять, залучаючи інтерес кожної дитини). Я володію змістом змін, що відбуваються в системі дошкільної освіти з введенням Федеральних Державних Вимог.
Звичайно, метою освіти є всебічний розвиток дитини з урахуванням її вікових можливостей та індивідуальних особливостей при збереженні та зміцненні здоров’я.
Працюючи з дітьми ясельного віку, я використовую нетрадиційний технології тобто пальчикові ігри, ігри з прищіпками, ігри з будівельним матеріалом, театральні вистави. Використовуючи картотеки за різними видами діяльності.

В моїй роботі обов’язково потрібні помічники – це батьки, тому я намагаюся знайти з ними спільну мову, зацікавити їх, навчити, а іноді і повчитися у них. Я вважаю, що виховання буде успішним лише за умови тісного контакту з сім’єю.
У роботі з батьками використовую різні форми. З набору в нову групу, я познайомилася з кожною сім’єю. Проводжу консультації, бесіди, а також всю інформацію можна знайти в куточку для батьків. Я можу сказати що батьки моїх діток чуйні люди, допомагають у всіх проблемах, повірте, їх дуже багато.
Я пишаюся своєю професією, пишаюся тим, що мої вихованці вітають мене з радістю діляться своїми новинами та досягненнями.
І закінчую своє есе словами М. Горького: “Любити дітей – це та курка вміє. А от виховати їх – це велике державне справа, що вимагає таланту і широкого знання життя”.

print

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: