Скільки б я не ставав старше, російські казки не перестають радувати і залучати мене. Адже казка – джерело мудрості багатьох поколінь людей і народного гумору.
У казковій формі розповідають про важливі речі. Наприклад, в казках про тварин звірі діють як люди. Хитра лисиця обманює сірого вовка і виплутується з будь-якої ситуації, як людина-пройдисвіт. У казці “Бобове зернятко” півника рятують усім світом. І це вчить триматися разом, дружити і виручати один одного. А казка про кота, дрозда і півника вчить думати про наслідки і піддаватися на привабливі обіцянки.
Найбільше я люблю народні чарівні казки. Їх хоробрі герої потрапляють в дивні пригоди. Зазвичай це Іван-царевич Іван-дурень, який не тільки сміливий, але і має добре серце. Наприклад, в казці “Василиса Прекрасна”, Івану – царевичу допомагають орел, заєць, селезень, рак, яких… він пошкодував і не убив на полюванні.
Казка вчить хорошому, нагадує закони життя. У казці “Іван-коровий син” самий простий хлопець виявляється самим розумним. У підсумку саме він перемагає зміїв і рятує своїх друзів: царевича і селянського сина. А казки “Морозко” та “Крихітка-Хаврошечка” вчать бути добрими, скромними і працьовитими.
Обожнюю я казку “Летючий корабель”. Тут добре серце Івана-дурня привертає до нього незвичайних людей-чарівників: Скорохода, Морозко, Объедайло, Слухало, Стрільця і інших. Кожен з них виявляється корисним потім. Їх дружба перемагає всі підступи царя. Вони остуджують розпечену лазню, де хотів спалити їх цар, приносять з краю світу живу воду. У підсумку всі разом вони одружують Івана на царівну.
Я думаю, що в будь-якому віці корисно читати казки, хоч в сотий раз, і згадувати мудрість, яку російський народ за багато століть накопичив у своїй пам’яті.