Як чудово, що Бог дав нам життя. Вона сповнена несподіванок: як поганих, так і хороших. Сама приємна несподіванка – коли приходить справжня любов. А з нею і труднощі сприймаються легше.
На мій погляд, любов – це щось таке, що словами описати неможливо. Кожна людина любить по-своєму. Всі люблячі відчувають, що їхнє життя з приходом кохання помітно змінюється. Серце в цей час тонше відчуває. “У серця, коли воно любить, є свій розум, вона знає, чого хоче, і знає наперед, що буде”, – стверджував І. А. Гончаров.
Але і не дарма той же Гончаров писав: “Любов – претрудная школа життя”.
Хто з нас не знає такої гіркої нерозділеного кохання чи кохання-ревнощі?
Ревнощі народжується, наприклад, тоді, коли з якихось причин людям довелося розлучитися, але любов в серцях залишилася жити. Довго не бачачи своєї коханої людини,… починаєш ревнувати його до всіх без винятку.
Це означає, що почуття не охололи, надії на краще ще жевріють – любов живе. Але з іншого боку – це страх за свою репутацію. Ревнивець думає, що про нього можуть забути, і він залишиться один. Це бажання зберегти щось саме для себе. Виходить, що ревнощі – самий справжній егоїзм.
Не потрібно забувати, що любов не повинна нікого обтяжувати: це буває у випадку сліпої любові, коли шалено любить не дає іншому спокійно жити.
Любити – значить, жити тими ж проблемами, переживаннями, настроями, що і кохана людина. Якщо люди знайшли один одного в цьому величезному світі і їх думки, почуття збігаються, то така любов буде чистою, відкритою, приємною для обох. Ні у кого навіть не виникне ревнощів, по-моєму. Але, на жаль, ніхто з нас не ідеальний.