Можна сперечатися про смаки? Чи можна засуджувати людину за те, що їй подобається одна річ викликає осуд інших? Як відомо, не буває двох однакових людей, а тому й погляди на одне і те ж явище, подія, річ не можуть бути абсолютно ідентичними. Одні віддають перевагу білому кольору, а інші – чорному, одним подобається класична музика, а інші не мислять життя без року. І це правильно, бо якби всім людям на Землі подобалося одне і те ж, ми, мабуть, перетворилися б на якусь сіру масу, не могли б проявити свою індивідуальність, загубилися б серед інших. Однак, це лише одна з точок зору.
Так, з одного боку, кажуть, що про смаки не сперечаються. Але з іншого – про одній людині можуть сказати, що у неї гарний смак, а іншу вважають позбавленим цього дару. Хто може назвати критерії, за якими визначають смак людини, адже те, що для одного є жахливим, для іншого – просто оригінальне. Мабуть, якихось чітких норм не існує, тим більше наше сучасне суспільство розвивається настільки швидкими темпами, що вигадані сьогодні правила завтра будуть вже застарілими. Нам може подобатися те, що викликало осуд попередніх поколінь, а наші нащадки будуть вважати це жахливим. Та чи означає це, що поняття смаку можна назвати застарілим? Я не вважаю, що це саме так, що воно відійшло в минуле.
Завжди були, є і будуть жити якісь вічні цінності, поняття і уявлення, на які люди будуть рівнятися, і, я думаю, саме вони і є критеріями не тільки смаку, але й вихованості, моральності людини. Тому що, на мою думку, смак – це щось більше, ніж вміння добре одягатися, гарно виглядати, слухати якусь певну музику або читати якісь певні книги. Часто смак плутають з модою, тим, що називають стильним, сучасним, модним. Хоча це зовсім не так.
Багато хто вважає, що смак дається людині від народження,… що йому не можна навчитися. Прихильники цієї думки наводять багато прикладів на підтвердження своєї теорії, і, можливо, де в чому з ними можна погодитися. Дійсно, іноді трапляється так, що в середовищі, яке зовсім не сприяє розвитку естетичних нахилів і високих переваг, народжуються справжні діаманти – особистості, здатні піднятися над цим середовищем і потім підняти його на новий рівень.
Але чи означає це, що люди, які від народження не наділені цим даром, вже нічому не зможуть навчитися? Я не думаю, що це так. Людина має здатність вчитися, сприймати все нове, і, звичайно, якщо вона потрапить у добрі руки, в коло людей, які зможуть навчити її розрізняти хороше і погане, красиве і потворне, – це обов’язково матиме позитивний ефект. Можливо, не кожен зможе досягти висот смаку, відразу стати витонченою, елегантною, досконалою особистістю, проте що-то людина обов’язково запам’ятає і вже ніколи не буде такою, як раніше. Головне в цьому процесі, на мою думку, – не зовнішній ефект, те, що відразу впадає в очі, а внутрішній світ людини. Адже перше легко забути, заплутатися в правилах етикету, а те, що стає частиною твоєї душі не забудеш ніколи. Тому важливим видається мені саме виховання, залучення кожного до скарбниці вічних цінностей, щоб людина не згадувала, як їй треба поводитися в тій чи іншій ситуації, а знала це.
І ще одна річ здається мені надзвичайно важливим – людина з почуттям смаку, по-справжньому вихована та інтелігентна людина ніколи не дорікає одним через його недоліки, не буде насміхатися чи зневажати за недоречну поведінку або зовнішній вигляд. Тому що це є свідченням невихованості, снобізму, від якого і до поганого смаку недалеко. Мабуть, і приказку. “Про смаки не сперечаються” придумали саме люди зі смаком, нагадуючи всім, що кожен має право на свою точку зору, свої думки, навіть якщо вони не збігаються з поглядами і переконаннями інших.