Фігура жінки-матері, піднімає своїх синів в останню для багатьох з них атаку, позбавлена якої б то не було ідеалізації: її обличчя чорно від гніву й ненависті до ворога, оголені сильні руки піднесені до самого неба, права до судоми сильно стискає рукоять меча, ліва наказує йти за собою. Сильний, як би воює проти скульптурі вітер відкидає її коротко стрижені волосся і просторий одяг назад. Ні – це не пам’ятник скорботи, це гнівний заклик.
Скульптура “Батьківщина-мати кличе!” є композиційним центром архітектурного ансамблю, являє собою 52-х метрову фігуру жінки, стрімко шагнувшей вперед. В правій руці меч довжиною 33 м (вага 14 тонн). Загальна висота скульптури 85 метрів. Монумент спочиває на 16-ти метровому фундаменті. Висота Головного монумента говорить про його масштаби та унікальності. Досить сказати, що загальна вага його становить 8,0 тис. тонн. Головний монумент – сучасна інтерпретація образу античної Ніки – богині перемоги – закликає своїх синів і дочок дати відсіч ворогові, продовжити подальший наступ.
Незважаючи на значні розміри, на фоні небосхилу вона подібна паряться в небі птиці. Чудово виглядає зі всіх сторін в будь-який час року: в літній час, коли курган покритий суцільним трав’яним килимом, і зимовим вечором – світла, освітлений променями прожекторів, велична статуя, виступаючи на тлі темно-синього неба, ніби виростаючи з кургану, зливаючись зі сніговим його покровом. Видно не тільки в межах найближчого оточення Мамаєва Кургану, вона панує над усім Волгоградом і видно на десятки кілометрів.
Рішення про будівництво меморіального ансамблю на Мамаєвому кургані, присвяченого подвигу героїв Сталінградської битви, було прийнято ще в січні 1958 року. Меморіал планувалося відкрити до 20-річчя перемоги, але з різних причин будівництво затяглося. Тому ювілейну медаль “ХХ років перемоги” прикрашає зображення пам’ятника радянському воїну в берлінському Трептов-парку, а не скульптура “Батьківщина-мати кличе”, як передбачалося. В той пам’ятний рік будівництво на Мамаєвому кургані тільки починалося.
Вибір місця для меморіалу не просто вдалий і символічний, він геніальний за своєю прозорливості і точності. Адже логічний центр меморіалу – скульптура “Батьківщина-мати” займає і в прямому, і в переносному сенсі вищу… точку. Взяти Мамаєв курган – означало перемогти в одній з вирішальних битв війни, залишити його – приректи себе на поразку.
Будівництва меморіалу надавалося дуже велике значення. Ніяких обмежень у коштах і будматеріалах. На створення пам’ятника були кинуті кращі творчі сили. Головним скульптором і керівником проекту був призначений Євген Вікторович Вучетич, вже створив за десять років до цього пам’ятник-ансамбль воїнам Радянської Армії в Трептов-парку в Берліні і скульптуру “Перекуємо мечі на орала”, досі прикрашає площу перед будівлею ООН в Нью-Йорку. Йому допомагали архітектори Білопільський і Дьомін, скульптори Матросів, Новіков і Тюренков. Після закінчення будівництва всі вони були удостоєні Ленінської премії, а Вучетича була вручена ще й Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці. Керівником інженерної групи, яка працює над будівництвом меморіалу, був Н. Ст. Нікітін – майбутній творець останкінської вежі. Головним військовим консультантом проекту став маршал в. І. Чуйков – командир армії, отстоявшей Мамаїв курган, нагородою якого, крім заслужених їм у боях, стало право бути захороненным тут же, поруч із загиблими бійцями: уздовж серпантину, в пагорбі, перепоховані останки 34 505 воїнів – захисників Сталінграда, а також 35 гранітних надгробків Героїв Радянського Союзу, учасників Сталінградської битви.
…Скульптура “Батьківщина-мати кличе”, створена Е. В. Вучетичем, володіє дивовижною властивістю психологічного впливу на кожного, хто її побачить. Як автору вдалося цього добитися, можна тільки здогадуватися. Гострі критичні зауваження на адресу його творіння: вона, мовляв, і гіпертрофовано-монументальна, і відверто схожа на Марсельєзу, прикрашає паризьку тріумфальну арку, – абсолютно не пояснюють її феномену.
Основою художньої думки скульптора став антично-героїчний образ жінки-войовниці, звідси, мабуть, і схожість з Марсельєзою, народженої на цьому ж ґрунті. Вучетич розгорнув і доніс до нас прихований за загальною зовнішньою оболонкою образ російського характеру Великої жінки-матері, яка знає, що таке любов і що таке ненависть.
Не можна забувати і те, що для скульптора, який пережив найжахливішої в історії людства війну, цей монумент, як, втім, і весь меморіал, – в першу чергу данину пам’яті полеглим, а потім вже – нагадування живим, які, на його переконання, і так ніколи не зможуть нічого забути.