Твір “Пригода в лісі”

Майже кожне літо я їжджу до бабусі у село Веселе. Там у мене є приятель Андрій. Він мій ровесник і так само, як і я, приїжджає влітку до своєї бабусі з міста. Андрій – веселий і добрий товариш, хоча і любить хвастнути, так і боягуз малість: Одного разу пішли ми з Андрієм та іншими хлопцями в ліс. Довго ходили, назбирали грибів, наїлися чорниці. День вже давно перевалив за обід, коли ми повернули додому. Йдемо, різні цікаві випадки з життя один одному розповідаємо. А Андрійко що не скаже, виходить, що він сміливий, найшвидший, самий кмітливий. Ми посміхаємося тихенько, але не заперечуємо – хай собі балакає. Але тут недалеко від краю лісу ми почули незрозумілий шум. Загрозливий тупіт насувався прямо на нас, тріщали гілки, і мені, якщо чесно, стало трохи не по собі. Але. я подивився на місцевих хлопців і побачив, що їм ничуточки не страшно.

Андрій же, не втрачаючи ні секунди, незбагненним чином забрався в густі колючі кущі і тихо, з розширеними від жаху очима, подавав нам звідти знаки. Незабаром шум пішов, і сільські хлопці почали реготатись, витягуючи Андрійка з чагарника. Виявляється, за пагорбом пролягала стежка, по якій сільське стадо повертається додому…. Так ми, міські, злякалися звичайних корів, а Андрій цього літа більше не хвалився.

З приходом осені розпочинається грибна пора. По вихідних ми всією родиною сідаємо на електричку і їдемо в ліс. У кожного в руках велика корзина, а за спиною – рюкзак з їжею і теплими речами.

У неділю асі було як завжди. Пихкаючий паровоз привіз нас на станцію в шість годин ранку. Ми рушили стежкою в глиб лісу, милуючись золотистим листям і радіючи тихій сонячній погоді.

Після недовгого привалу і сніданку почалася “грибне полювання”. Грибів виявилося видимо-невидимо: і сироїжки, маслюки, і білі, і лисички. Великі і зовсім крихітні, які є смачніше всього. Ми так захопилися, що забули про необхідність запам’ятовувати дорогу, а коли спробували зорієнтуватися, зрозуміли, що. заблукали.

Спочатку я дуже зрадів: ось було б здорово заночувати в лісі! Але мама швидко остудила мій запал, сказавши, що осінні ночі холодні, та й спати не на чому – спальники-то ми не взяли. Тому було вирішено вибиратися. Ми рушили навмання, голосно кричучи “ау! ау!”. На щастя, незабаром нам зустрілися інші грибники, які і вивели нас на станцію.

Додому ми повернулися втомлені, але з повними кошиками грибів. Так, це пригода запам’ятається мені надовго.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: